Постанова

від 13.11.2017 по справі 911/2032/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2017 р. Справа№ 911/2032/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Скрипки І.М.

За участі представників:

Прокурор: Кулішенко О.Ю. - посв. № 034764 від 05.08.2015

від позивача : не з'явився

від відповідача - 1: Гусєва Ю.М. - представник

від відповідача - 2: Нетяга В.В. - представник

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Гостомельської селищної ради та Приватного підприємства Лакі на рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 року по справі №911/2032/17 (суддя: Кошик А.Ю.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1. Гостомельської селищної ради

2. Приватного підприємства Лакі

за участю третьої особи Державного підприємства Київська лісова науково-дослідна станція

про визнання недійсними рішень ради, договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 року. у справі № 911/2032/17 позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням першої інстанції, Гостомельська селищна рада та Приватне підприємство Лакі звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять, рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 року у справі № 911/2032/17 скасувати, та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга Гостомельської селищної ради Київської області мотивована тим, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, зроблені без повного та всебічного аналізу обставин справи, а тому вказане рішення є необґрунтованим та незаконним, у зв'язку з чим - підлягає скасуванню.

У свою чергу, Приватне підприємство Лакі у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідністю висновків суду, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 апеляційні скарги прийнято та об'єднано в одне апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 31.10.2017.

Представник прокуратури 30.10.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду надав письмові заперечення на апеляційні скарги, в яких вказав на необґрунтованість апеляційних скарг, просив відмовити у їх задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

31.10.2017 розгляд справи відкладено на 13.11.2017.

10.11.2017 від представника Приватного підприємства Лакі надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначено, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи в частині строків позовної давності у спірних правовідносинах, крім того, 10.11.2017, на підтвердження правової позиції викладеної в апеляційній скарзі, відповідачем-2 надано судову практику Верховного Суду України щодо застосування строків позовної давності.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.11.2017 у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, на підставі розпорядження № 09-53/4455/17 від 13.11.2017 для розгляду справи № 911/2032/17 визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 апеляційні скарги прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Скрипки І.М.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши думку представників прокуратури та відповідачів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представників позивача та третьої особи.

Дослідивши доводи апеляційних скарг та письмових пояснень, заслухавши учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Прокуратура Київської області за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення дійшла висновку, що рішенням Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року № 588-31-ХХІV Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС виведено земельну ділянку площею 1,2 га Першотравневого лісництва ДП Київська лісова науково-дослідна станція (далі по тексту - Київська ЛНДС) квартал 150, виділ 15 із державного лісового фонду та передано її до земель запасу селищної ради для рекреаційного використання з подальшою передачею вказаної земельної ділянки ПП Лакі для будівництва культурно-оздоровчого комплексу.

Також, рішенням Гостомельської селищної ради від 06.07.2004 року № 566-30-ХХІV надано дозвіл ПП Лакі на складання проекту відведення земельної ділянки для будівництва культурно-оздоровчого комплексу з кафе площею 1,2 га в сел. Гостомель.

В подальшому, рішенням Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 року № 613-32-ІV Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП Лакі в сел. Гостомель вилучено з земель запасу Гостомельської селищної ради земельну ділянку площею 1,2 га, затверджено проект відведення земельної ділянки та передано її в оренду строком на 49 років ПП Лакі для будівництва культурно-оздоровчого комплексу.

На підставі вказаного рішення 01.10.2004 року між Гостомельською селищною радою та ПП Лакі укладено Договір оренди землі, який зареєстровано у Ірпінському міському відділі земельних ресурсів за № 99. В подальшому на підставі угод до зазначеного Договору оренди вносились зміни від 27.10.2005 року, 23.03.2006 року, 02.03.2009 року, 30.11.2010 року, 11.03.2011 року, 19.11.2011 року.

Рішенням виконавчого комітету Гостомельської селищної ради від 04.03.2009 року № 42 земельній ділянці присвоєно адресу вул. Леніна 1-б (нова назва вулиці Свято-Покровська).

Відповідно до умов Договору оренди від 01.10.2004 року № 99 (зі змінами) земельну ділянку площею 1,2 га по вул. Свято-Покровська 1-6 передано в оренду ПП Лакі строком на 49 років, для будівництва культурно-оздоровчого комплексу, цільове призначення - землі рекреаційного призначення.

Також, на підставі рішення Гостомельської селищної ради від 18.08.2016 року 213-11-VII розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж вищевказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3210945900:01:096:0367.

Рішенням Гостомельської селищної ради від 21.04.2016 року № 136-7-VІІ надано дозвіл на виготовлення детального плану забудови території вищевказаної земельної ділянки площею 1,2 га для будівництва багатоповерхових житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціальної інфраструктури.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у реєстрі відсутні відомості щодо земельної ділянки. Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367, площею 1,2 га перебуває в комунальній власності.

Прокуратура зазначає, що вищевказані рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року № 588-31-ХХІV та від 23.09.2004 року № 613-32-ІV, якими спірну земельну ділянку вилучено із земель лісового фонду та надано в оренду ПП Лакі , суперечать вимогам земельного та лісового законодавства України.

Дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що на час прийняття Гостомельською селищною радою рішення № 566-30-ХХІV від 06 липня 2004 року, рішення № 588-31-ХХІV від 22 липня 2004 року та рішення № 613-32-ІV від 23 вересня 2004 року в Україні не було проведено розмежування земель на землі державної власності і землі комунальної власності.

Пунктом 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06 вересня 2012 року № 5245-УІ встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Даний Закон набрав чинності 01 січня 2013 року (пункт 1 розділ II Закону № 5245- VI).

Пунктом 12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень) встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Крім того, положеннями статті 16 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень) також було передбачено, що до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить: 1) надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними: 2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

Частиною 3 статті 84 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень) передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;

ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

е) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка знаходилась в межах населеного пункту Гостомель. перебувала у користуванні Державного підприємства Київська лісова науково-дослідна станція та відносилася до земель лісогосподарського призначення (лісового фонду).

Таким чином, приймати рішення щодо припинення права постійного користування та рішення щодо розпорядження даною земельною ділянкою площею 1,2 га, яка знаходилась в межах населеного пункту Гостомель відповідно до закону (на той момент) мала право відповідна селищна рада.

Крім того, помилковим є висновок суду першої інстанції, що вилучення оспорюваної земельної ділянки повинно було проводитися виключно на підставі рішення Кабінету Міністрів України, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 141 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень), підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від такого права; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом.

Статтею 142 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень) визначено порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою.

Частинами 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень), передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Статтею 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень) визначено порядок вилучення земельних ділянок.

Згідно частини 1 цієї статті (в редакції чинній на момент прийняття рішень), земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень) встановлено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Юридичні особи, зацікавлені у вилучені (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо об'єктів, вилучення яких провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Севастопольської міської державної адміністрації (ч. 5 ст. 151 Земельного кодексу України в редакції чинній на момент прийняття рішень).

В частині 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень) зазначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого рекреаційного призначення, крім випадків визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень), до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом;

г) координація проведення земельної реформи;

г) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

е) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За таких обставин, Кабінет Міністрів України не був наділений правом розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2 га, а тому не мав прав як уповноважений орган власника - держави, приймати рішення та погоджувати добровільну відмову державного підприємства від права постійного користування земельною ділянкою.

Отже, Державному підприємству Київська лісова науково-дослідна станція не потрібно було погоджувати свою відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 1,2 га з Кабінетом Міністрів України.

А з наявної в матеріалах справи копії листа № 28 від 19.04.2004 підписаного директором Київської лісової науково-дослідної станції вбачається, що Київська лісова науково-дослідна станція не заперечує проти передачі до земель запасу Гостомельської селищної ради земельної ділянки у кварталі 150 виділ 15 Першотравневого лісництва Київської ЛНДС площею 1,2 га.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року № 588-31-XXIV "Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС", яким виведено земельну ділянку площею 1,2 га Першотравневого лісництва ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" квартал 150, виділ 15 із Державного лісового фонду та передано її до земель запасу селищної ради та рішення Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 року № 613-32-ІV "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП "Лакі" в сел. Гостомель" не порушували прав та охоронюваних законом інтересів позивача на момент їх прийняття.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про відсутність у Гостомельської селищної ради повноважень на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з огляду на наступне.

Частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень), було встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Як вже зазначалось, до повноважень сільських та селищних рад (на момент прийняття оскаржуваних рішень) належало право надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками (ст. 16 Лісового кодексу України в редакції чинній на момент прийняття рішень).

Відповідно до статті 42 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішень) переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Як вбачається із рішення Гостомельської селищної ради від 22 липня 2004 року спірна земельна ділянка була переведена до земель запасу селищної ради для рекреаційних цілей.

Враховуючи викладене, чинне на момент прийняття оскаржуваних рішень законодавство не передбачало необхідності отримання згоди відповідного державного органу лісового господарства Київської області щодо переведення спірної земельної ділянки з лісових земель до нелісових, оскільки земельна ділянка була переведена для використання у рекреаційних цілях, в той час як згода відповідних державних органів лісового господарства була необхідна лише у випадках переведення лісових земель до інших категорій.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції на момент вчинення правовідносин) право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. А згідно ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересах держави або суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як на підставу для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки прокурор визначив відсутність у Гостомельської селищної ради права надавати спірну земельну ділянку в оренду. Однак, враховуючи, що судом встановлено законність оскаржуваних рішень Гостомельської селищної ради, підстави для визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки, як похідних вимог, відсутні.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідачами до суду першої інстанції подавались клопотання про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності у зв'язку з їх пропуском.

При цьому, прокуратурою заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

У свою чергу, позивач 12.09.2017 звернувся до суду першої інстанції з заявою про поновлення строку звернення до суду, яке мотивовано тим, що про порушення його прав позивачу стало відомо з моменту подання позовної заяви органом прокуратури, а органами державного контролю в межах строків загальної позовної давності не було виявлено відповідних порушень.

Частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 ЦК, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 22 березня 2017 року у справі № 5004/2115/11 (№ 3-1486гс16), від 07 червня 2017 року у справі № 910/27025/14 (№ 3-445гс17).

У зв'язку з чим, колегія суддів відхиляє посилання прокурора на поважність причин пропуску строку позовної давності.

Щодо заяви позивача про поновлення строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 261 Цивільного кодексу України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-152 від 29 жовтня 2014 року, № 6-17 цс 17 від 22 лютого 2017 року.

Оскільки Кабінет Міністрів України, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Таким чином, Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, мав об'єктивну можливість знати про спірні правовідносини ще у 2004 році, коли його територіальний орган Державне управління екології та природних ресурсів в Київській області спершу погоджувало місце розташування оспорюваної земельної ділянки для передачі в оренду ПП Лакі , та згодом також погоджувало проект відведення земельної ділянки для будівництва культурно-оздоровчого комплексу. Також, спірний договір оренди земельної ділянки було зареєстрованим Ірпінським міським відділом земельних ресурсів 01.10.2004.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у 2009 році з приводу спірної земельної ділянки до ПП Лакі зверталося Управління з контролю за використанням та охороною земель у Київській області з клопотанням про надання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

За таких обставин, Кабінет Міністрів України, в особі якого подано прокурором позов в інтересах держави, не довів факт, що він не міг дізнатися про існування обставин, які стали підставою для звернення до суду, а при зверненні до суду у 2017 році значно пропущено загальний трирічний строк позовної давності, та необґрунтовано належними та допустимими доказами наявності підстав для поновлення пропущеного строку.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з його необґрунтованістю, натомість, наслідки спливу строку позовної давності до спірних правовідносин не застосовуються у зв'язку з відсутністю порушення прав позивача.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 року у справі № 911/2032/17 підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм матеріального права, а апеляційні скарги Гостомельської селищної ради та Приватного підприємства Лакі підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Гостомельської селищної ради та Приватного підприємства Лакі задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 року у справі № 911/2032/17 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Прокуратури Київської області (м. Київ, б-рЛесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) на користь Гостомельської селищної ради (08290, Київська обл., м. Ірпінь, сел. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 125, код ЄДРПОУ 04360617) 16 348,20 (шістнадцять тисяч триста сорок вісім грн. 20 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Прокуратури Київської області (м. Київ, б-рЛесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) на користь Приватного підприємства Лакі (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 55, код ЄДРПОУ 30226482) 16 348,20 (шістнадцять тисяч триста сорок вісім грн. 20 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Київської області видати накази.

7. Матеріали справи № 911/2032/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

І.М. Скрипка