Постанова

від 20.06.2018 по справі 154/793/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 154/793/15-ц

провадження № 61-8728св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - Володимир-Волинський міжрайонний прокурор,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області,

відповідач - ОСОБА_3,

відповідач - Володимир-Волинська районна державна адміністрація,

третя особа - Державна інспекція сільського господарства у Волинській області,

третя особа - фермерське господарство Ворчин-Агро ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 червня 2016 року у складі судді Пікули Н. В. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Грушицького А. І., Свистун О. В.,

встановив:

У березні 2015 року Володимир-Волинський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся до суду із позовом, у якому з урахуванням уточнень просив визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Волинській області від 03 липня 2014 року Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою яким ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості); визнати недійсними та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Волинській області від 18 вересня 2014 року, якими затверджено документацію із землеустрою та передання в оренду ОСОБА_3 п'яти земельних ділянок, розташованих на території Зорянської та Стенжаричівської сільських рад Володимир-Волинського району за межами населених пунктів; визнати недійсними договори оренди п'яти земельних ділянок, укладені 25 вересня 2014 року відповідно до оспорюваних наказів; скасувати державну реєстрацію договорів оренди; зобов'язати ОСОБА_3 повернути п'ять земельних ділянок загальною площею 156,4978 га в користування держави.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначав, що перевіркою міжрайонної прокуратури встановлено порушення статті 7 Закону України Про фермерське господарство під час надання ОСОБА_3 земельних ділянок в оренду для створення фермерського господарства, оскільки вона не зазначила в заяві необхідних для вирішення цього питання умов, не обґрунтувала розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Крім того, Головне управління Держземагентства у Волинській області надало відповідачу п'ять окремих земельних ділянок, хоча для створення фермерського господарства земля надається одним масивом.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 07 серпня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року заяву заступника Генерального прокурора України в порядку перегляду судових рішень з підстав, передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, задоволено частково.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 червня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Волинської області від 07 серпня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2015 року, якою заступнику прокурора Волинської області відмовлено у відкритті касаційного провадження в зазначеній справі, скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи рішенням Володимир-Волинського міського суду від 30 червня 2016 року позов задоволено повністю.

Визнано незаконними і скасовано накази Головного управління Держземагентства у Волинській області від 03 липня 2014 року № 3-175/15-14 СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою , якими ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), загальною площею 156,4978 га.

Визнано незаконними та скасовано накази Головного управління Держземагентства у Волинській області від 23 вересня 2014 року № 3-631/15-14 СГ, № 3-632/15-14 СГ, № 3-633/15-14 СГ, № 3-634/15-14 СГ від 18 вересня 2014 року, № 3-655/15-14 СГ Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки .

Визнано недійсними договори оренди землі від 25 вересня 2014 року, укладені між Головним управлінням Держземагентства у Волинській області та ОСОБА_3 строком на 7 років для створення та ведення фермерського господарства на території Стенжаричівської сільської ради Володимир-Волинського району за межами населеного пункту на земельні ділянки: площею 31,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 388 289,66 грн; площею 24,6232 га кадастровий номер НОМЕР_2, вартістю 319 138,82 грн; площею 27,8245 га, кадастровий номер НОМЕР_3, вартістю 124 2659 грн, та земельну ділянку площею 5,8217 га кадастровий номер НОМЕР_4, вартістю 54 882,88 грн на території Зорянської сільської ради Володимир-Волинського району за межами населеного пункту.

Скасовано рішення Реєстраційної служби Володимир-Волинського міськрайонного управління юстиції Волинської області від 02 жовтня 2014 року про державну реєстрацію договорів оренди землі від 30 вересня 2014 року: № 16205104 на земельну ділянку площею 27,8245 га, № 16206141 на земельну ділянку площею 66,9993 га, № 16206720 на земельну ділянку площею 31,2291 га, №16213253 на земельну ділянку площею 5,8217 га, № 16203620 на земельну ділянку площею 24,6232 га, які укладені між Головним управлінням Держземагентства у Волинській області та ОСОБА_3 строком на 7 років.

Зобов'язано ОСОБА_3 повернути до земель державної власності Зорянської та Стенжаричівської сільських рад Володимир-Волинського району Волинської області вказані земельні ділянки.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку про формальний підхід Головного управління Держземагентства у Волинській області до вирішення заяв ОСОБА_3, що дало можливість їй у пільговому порядку одержати в користування землі державної власності значної площі поза передбаченою законом обов'язковою процедурою, тобто без проведення земельних торгів, з порушенням балансу законних інтересів громадянина і держави.

Крім того, п'ять земельних ділянок, отриманих відповідачем в оренду, знаходяться на значній відстані одна від одної, на території двох сільських рад, що свідчить про недотримання відповідачами вимог частини сьомої статті 7 Закону України Про фермерське господарство при наданні ділянок та при укладенні спірних договорів оренди, якою визначено право на надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом, який має бути сукупністю суміжно розташованих індивідуальних земельних ділянок, які територіально становлять одне ціле.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2016 року рішення Володимир-Волинського міського суду від 30 червня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про незаконність наказів, виданих Головним управлінням Держземагентства у Волинській області від 03 липня 2014 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду ОСОБА_3

У касаційній скарзі, що надійшла у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема частин першої, другої статті 1, частини першої статті 7, частини другої статті 24 Закону України Про фермерське господарство , частини третьої статті 123, статті 124, частин другої, третьої статті 134 ЗК України, та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову прокурора.

У касаційній скарзі, що надійшла у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема частин першої-третьої статті 203, статті 215 ЦК України, та порушення норм процесуального права, а саме: статей 213, 215 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У лютому 2017 року Володимир-Волинська місцева прокуратура подала заперечення, в яких просила залишити без задоволення касаційні скарги ОСОБА_3 та Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права .

Зазначала, що суди попередніх інстанцій всебічно, повно, об'єктивно дослідили обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про те, що при винесенні оспорюваних наказів Головне управління Держземагентства у Волинській області (на теперішній час Держгеокадастру) порушило вимоги статті 7 Закону України Про фермерське господарство .

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу № 154/793/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтями 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться. Зокрема, при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Стаття 123 ЗК України регулює порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Водночас, відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 Закону України Про фермерське господарство для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Закон визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Зокрема, в ній потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначений правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2902цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-2903цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16.

Судами встановлено, що 19 червня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Держземагентства у Волинській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, відповідно до статті 22 Закону України Про землеустрій щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості в оренду для створення та ведення фермерського господарства, із зазначенням площ та кадастрових номерів ділянок за рахунок проінвентаризованих земель сільськогосподарського призначення державної власності. До заяви додала викопіювання з кадастрової карти, довідку форми 6-зем, копії свого паспорта та трудової книжки.

На підставі поданих ОСОБА_3 документів наказами Головного управління Держземагентства у Волинській області від 03 липня 2014 року № 3-175/15-14-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою їй надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованих на території Стенжаричівської сільської ради Володимир-Волинського району, а саме: площею 66,9993 га, (рілля); площею 24,6232 га, (пасовища), площею 31,2291 га (пасовища); площею 27,8245 га (сіножаті), а також на території Зорянської сільської ради Володимир-Волинського району - площею 5,8217 га (рілля) - в оренду для створення та ведення фермерського господарства.

На підставі цих наказів Головного управління Держземагентства у Волинській області за замовленнями ОСОБА_3 підприємцем ОСОБА_4 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж вищевказаних земельних ділянок в натурі (на місцевості). Також для ОСОБА_3 виготовлено технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки зазначених земельних ділянок.

Крім того, наказами Головного управління Держземагентства у Волинській області від 18 вересня 2014 року № 3-631/15-14-СГ, № 3-632/15-14-СГ, № 3-633/15-14-СГ, № 3-634/15-14-СГ та від 23 вересня 2014 року № 3-655/15-СГ Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки затверджено документацію із землеустрою та передано ОСОБА_3 в оренду строком на 7 років зазначені земельні ділянки площею 31,2291 га, 5,8217 га, 24,6232 га, 27,8245 га, 66,9993 га, загальною площею 156,4978 га.

25 вересня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Волинській області та ОСОБА_3 укладено п'ять договорів оренди землі, які 02 жовтня 2014 року зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згідно з пунктом 4.1 цих договорів загальна сума щомісячної орендної плати становить 6 012,65 грн, що на рік становить 72 151,80 грн.

Задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на момент процесуальної дії), дійшов обґрунтованого висновку, що розглядаючи заяву ОСОБА_3 та видаючи накази про надання дозволу на розробку проекту і передання ділянок в оренду, Головне управління Держземагентства у Волинській не дотрималось вимог Закону України Про фермерське господарство та не надало оцінки обставинам і умовам, зазначеним у заяві, не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, не перевірило доводів заявника, наведених на обґрунтування розміру земельної ділянки, не перевірило перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Так, на момент подання заяви ОСОБА_3 (19 червня 2014 року) та видання наказів Головного управління Держземагентства у Волинській області (03 липня 2014 року) фермерське господарство ОСОБА_3 взагалі не було засноване. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців фермерське господарство Ворчин-Агро , головою якого є ОСОБА_3, зареєстровано 01 грудня 2014 року.

При новому розгляді справи суд врахував висновки і мотиви, наведені в постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року.

Суд установив, що фактично сільськогосподарським виробництвом на орендованих землях займається інше фермерське господарство, зокрема створене сином ОСОБА_3, - Карпо Агро .

Правильними є висновки судів і про те, що позбавлення права ОСОБА_3 орендувати зазначені вище земельні ділянки не порушує справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами відповідача, адже вона не позбавлена права на конкурентній основі отримати право оренди цих земельних ділянок.

Аргументи касаційних скарг не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Докази та обставини, на які посилаються заявники у касаційних скаргах, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 червня 2016 року та ухвали апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2016 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційні скарги ОСОБА_3, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат