Рішення

від 06.07.2018 по справі 905/834/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.07.2018р.                     Справа №905/834/18                               

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазпромсервіс", м.Дружківка

до відповідача Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", м.Родинське

про стягнення заборгованості в сумі 126399,82 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

          СУТЬ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю "Укргазпромсервіс", м.Дружківка, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", м.Родинське, про стягнення заборгованості в сумі 126399,82 грн., у тому числі основний борг в сумі 90000,00 грн., штраф в сумі 6300,00 грн., три проценти річних в сумі 2640,82 грн., інфляція в сумі 10989,00 грн. та пеня в сумі 16470,00 грн.

          Згідно із ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач заявою, що надійшла до суду 20.06.2018р., зменшив предмет позову, заявивши вимоги про стягнення основного боргу в сумі 90000,00 грн., трьох процентів річних в сумі 2640,82 грн., інфляції в сумі 10989,00 грн. та пені в сумі 10825,89 грн.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання своїх грошових зобов'язань за договором №03/01-5 від 03.01.2017р., специфікацію до нього від 29.04.2017р., товарно-транспортні накладні №202 від 29.04.2017р., №213 від 12.05.2017р., довіреності на отримання матеріальних цінностей, видаткові накладні №РН-0000202 від 29.04.2017р., №РН-0000213 від 12.05.2017р., рахунки-фактури №СФ-000304 від 29.04.2017р., СФ-000316 від 10.05.2017р., №РН-0000213 від 12.05.2017р., розрахунок суми позову.

          Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.05.2018р. прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі №905/834/18 в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання на 30.05.2018 року об 11:00 год.

          14.05.2018р. відповідач надав клопотання №01/11-84/6 від 07.05.2018р. про залишення позовної заяви без руху.

          Листом господарського суду Донецької області від 24.05.2018р. повідомлено учасників процесу про ті обставини, що внаслідок знаходження судді Левшиної Г.В. на лікарняному судове засідання, призначене на 30.05.2018р., не відбудеться.

          Ухвалою від 04.06.2018р. повідомлено сторони про розгляд справи №905/834/18 у підготовчому судовому засіданні.

          29.05.18р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній, посилаючись на важкий фінансово-економічний стан підприємства, зазначає про відсутність грошових коштів для сплати позивачу суми заборгованості у повному обсязі. Разом з тим, відповідач зазначив, що заборгованість у сумі 90000,00 грн. буде поступово погашатися підприємством протягом найближчого часу.

          Крім того, відповідачем у відзиві зазначено про неправомірність вимог про стягнення штрафних санкцій, невірний розрахунок 3% річних у зв'язку з невірно визначеною позивачем датою виникнення прострочення заборгованості. Також, відповідач заперечив проти нарахування інфляції, оскільки позивачем не доведено наскільки інфляція вплинула на розмір заподіяних йому збитків, а відшкодуванню, на думку відповідача, підлягають фактичні збитки (прямі й упущена вигода), розмір яких залежить від умов інфляції.

          20.06.2018р. позивач надав додаткові письмові пояснення до позовної заяви.

          Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

          Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

          Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

          03.01.2017р. між сторонами був підписаний договір №03/01-5, за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язується поставити, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити товар, на умовах викладених даним договором.

          Згідно з п.1.2 договору найменування товару, його номенклатура, технічна характеристика вказується в специфікаціях. Кожна специфікація з моменту її підписання є невід'ємною частинного даного договору.

          Відповідно до п.2.1 договору поставка товару здійснюється в строки та на умовах, визначених в специфікаціях.

          Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 договору встановлено, що ціна на товар визначаться в специфікаціях; розрахунок за поставлений по даному договору товар проводиться в національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника в строк, передбачений в специфікаціях; загальна сума договору визначається сумою всіх специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору.

          Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017р., а по взаємних розрахунках – до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п. 9.1 договору).

          Сторонами до договору поставки №03/01-5 від 03.01.2017р. було підписано специфікацію від 29.04.2017р., в яких узгоджено найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну, а також встановлені наступні умови оплати та поставки:. DDP, -склад покупця, м.Родинське, вул.Перемоги, 9 згідно «ІНКОТЕРМС « 2010», протягом 5 днів з моменту отримання 100% передплати за товар.

          На виконання договору позивач поставив відповідачу товар за товарно-транспортними накладними №202 від 29.04.2017р., №213 від 12.05.2017р., видатковими накладними №РН-0000202 від 29.04.2017р., №РН-0000213 від 12.05.2017р. на суму 90000,00 грн. з урахуванням часткового погашення заборгованості відповідачем.

          Факт отримання від позивача товару за договором на вказану суму з боку відповідача не спростований.

          Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

          За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Згідно з п.2.3 договору №03/01-5 від 03.01.2017р. сторони встановлюють, що право власності переходить до покупця після підписання накладної (акта приймання-передачі), після чого товар вважається поставлений постачальником та прийнятий покупцем.

          Як вказувалося вище, розрахунок за поставлений по даному договору товар проводиться в національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника в строк, передбачений в специфікаціях (п.3.2 договору).

          Відповідно до умов п.1 специфікації від 20.04.2017р., оплата проводиться на умовах 100% предоплати.

          Відповідно до ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

          У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ч.ч. 1, 2 ст.538 Цивільного кодексу України).

          Згідно з ч.4 ст.538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

          Отже, внаслідок приписів закону про зустрічне виконання зобов'язань та ст.692 Цивільного кодексу України обов'язок відповідача в повному обсязі оплатити поставлений товар за видатковими накладними видатковими накладними №РН-0000202 від 29.04.2017р., №РН-0000213 від 12.05.2017р. виник з дати отримання товару.

          За висновками суду, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 90000,00 грн. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.

          У відзиві на позовну заяву факт наявності заборгованості в сумі 90000,00 грн. відповідачем не заперечується.

          Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред`явлено до стягнення три проценти річних в сумі 2640,82 грн. за період з 13.05.2017р. по 03.05.2018р. та інфляцію в сумі 10989,00 грн. за період з 13.05.2017р. по 03.05.2017р.

          За висновками суду, розрахунок трьох процентів річних є арифметично вірним, таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

          При цьому, посилання відповідача на невірність визначення дати, з якої підлягали нарахуванню три проценти річних спростовується вище встановленими судом обставинами та зазначеними положеннями законодавства щодо виникнення зобов'язання з оплати товару та відповідного прострочення.

          Одночасно, щодо вимог про стягнення інфляції суд виходить з наступного.

          Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

          Таким чином, враховуючи, що відповідач мав сплатити вартість отриманої від позивача продукції – 12.05.2017р., а заборгованість з оплати товару виникла з наступного дня – 13.05.2017р. та виходячи з того, що інфляція нараховується лише за повний місяць, нарахування позивачем інфляційних витрат за травень 2017р. є неправомірним.

          В результаті проведеного перерахунку суду, інфляційні витрати підлягають стягненню за період з червня 2017р. по квітень 2018р. в сумі 10492,01 грн., а решта вимог в цій частині підлягає залишенню без задоволення.

          При цьому, посилання відповідача на неправомірність позовних вимог про стягнення інфляції суд до уваги не приймає, враховуючи, що такий вид відповідальності за порушення грошового зобов'язання встановлений законом та не потребує доведенню з боку позивача обставин щодо впливу такої інфляції на розмір заподіяних йому збитків.

          Так, згідно п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

          Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 13.05.2017р. по 11.11.2017р. в розмірі 10825,89 грн.

          Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Оскільки Господарський кодекс України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у Цивільному кодексі України.

          Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань.

          За приписами п.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

          Крім того, відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

          Таким чином, неустойка за своєю правовою природою є забезпеченням виконання зобов'язань та, одночасно, штрафною санкцією.

          Згідно ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, в тому числі і неустойка, вчинюється у письмовій формі, недодержання якої тягне за собою нікчемність зазначеного правочину.

          Відповідно до п.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

          З урахуванням зазначеного, штрафні санкції (неустойка, пеня, штраф) можуть стягуватися тільки у випадку встановлення їх розміру в договорі чи в законі.

          Як встановлено, договором №03/01-5 від 03.01.2017р. не було передбачено такий вид відповідальності як пеня за прострочення виконання покупцем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару.

          Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

          Одночасно, відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Тобто, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який регулює правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, не передбачено певного розміру пені, а лише встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може застосовуватись за згодою сторін.

          За таких обставин, враховуючи відсутність доказів узгодження сторонами пені за прострочення сплати вартості поставленого товару, позов в частині вимог про стягнення пені в сумі 10825,89 грн. підлягає залишенню без задоволення.

          Відповідач заперечив проти позову з підстав, зазначених у відзиві.

          Одночасно, за результатами розгляду вищевказаного клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

          Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

          За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

          Як встановлено, вищевказане клопотання відповідача мотивовано недотриманням позивачем при подачі позовної заяви вимог встановлених п.п.1, 2, 9 ч.3 ст.162, п.1.ч.1 ст.164, ст.172 Господарського процесуального кодексу України.

          Проте, посилання позивача на п.1.ч.1 ст.164 ГПК України, а саме відсутність доказів надсилання копії позовної заяви та додатків до неї на адресу відповідача спростовується наявними в матеріалах справи копією опису вкладення та квитанції про відправку зазначених документів на адресу відповідача.

          Разом з тим, відповідно до частин 11, 12 ст.176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

          Як вбачається з вищевикладених положень, процесуальний закон не містить приписів щодо залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі. Натомість, законом передбачено лише винесення ухвали, у якій зазначаються виявлені недоліки, із встановленням позивачу строку на їх усунення.

          Відтак, за висновками суду, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазпромсервіс", м.Дружківка не містить недоліків, що порушують права відповідача, перешкоджають або унеможливлюють розгляду справи по суті, внаслідок чого клопотання відповідача підлягає залишенню без задоволення.

          За таких обставин, враховуючи, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте в частині вимог щодо інфляції в сумі 496,99 грн. та пені 10825,89 грн. є неправомірним, виходячи з того, що заперечення відповідача проти інфляції є безпідставними, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 103132,83 грн., у тому числі основний борг в сумі 90000,00 грн., інфляція в сумі 10492,01 грн. та три проценти річних в сумі 2640,82 грн.

          Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

          При цьому, враховуючи зменшення позивачем позовних вимог, згідно Закону України «Про судовий збір» позивачу з державного бюджету України підлягає поверненню судовий збір в сумі 179,16 грн.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 46, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

          Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазпромсервіс", м.Дружківка до Державного підприємства “Вугільна компанія “Краснолиманська”, м.Родинське про стягнення основного боргу в сумі 90000,00 грн., трьох процентів річних в сумі 2640,82 грн., інфляції в сумі 10989,00 грн. та пені в сумі 10825,89 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства “Вугільна компанія “Краснолиманська” (85310, Донецька обл., м.Родинське, вул.Перемоги, 9, код ЄДРПОУ 31599557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазпромсервіс" (84200, м.Дружківка, вул.Нахімова, 1, код ЄДРПОУ 24066127) основний борг в сумі 90000,00 грн., інфляцію в сумі 10492,01 грн. та три проценти річних в сумі 2640,82 грн., всього заборгованість в сумі 103132,83 грн., судовий збір в сумі 1547,04 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Укргазпромсервіс" (84200, м.Дружківка, вул.Нахімова, 1, код ЄДРПОУ 24066127) з державного бюджету України судовий збір в сіму 179,16 грн., сплачений згідно платіжного доручення №1355 від 27.04.2018р.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 06.07.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 06.07.2018р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина