Постанова

від 13.09.2018 по справі 910/2477/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2018 р. Справа№ 910/2477/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Іванов О.О.

за участю представників

позивача : Галушка М.В.;

відповідача : не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожнє підприємство "АЛЬКОР"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.05.2018 (повний текст складено 21.05.2018)

у справі № 910/2477/18 (суддя Блажівська О.Є.)

за позовом Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне

управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів

та споруд на них Деснянського району" м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Дорожнє підприємство "АЛЬКОР"

про стягнення 135 274, 68 грн.

ВСТАНОВИВ :

Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району" м. Києва (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожнє підприємство "АЛЬКОР" (далі - відповідач), про стягнення заборгованості за договором надання послуг автотранспортом та механізмами №38 від 13.06.2016, укладеному між сторонами, у загальному розмірі 135 274, 68 грн.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що відповідач неналежним чином виконує свої договірні зобов'язання в частині оплати наданих послуг, в результаті чого, виникла заборгованість, яка складає 135 274, 68 грн, з яких: 77 800, 77 грн - основного боргу, 35 364, 18 грн - пені, 3 811, 17 грн - 3% річних та 18 298, 56 грн - інфляційних втрат.

Відповідач в процесі судового розгляду подав заяву про застосування скороченого строку позовної давності, відповідно якої просив суд застосувати до спірних правовідносин щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/42477/18 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 77 800, 77 грн. основного боргу, 17 833, 65 грн. інфляційних втрат, 3 619, 33 грн. 3 % річних та судовий збір у розмірі 1 488, 81 грн. В іншій частині позову відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд у своєму рішенні зазначав наступне:

- факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором №38 від 13.06.2016 належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати, у відповідності до умов Договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за надані послуги у розмірі 77 800, 77 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;

- загальна сума 3% річних та інфляційних втрат розрахована позивачем не вірно, а тому відповідно до розрахунку суду сума 3% річних становить 3 619, 33 грн., а інфляційних втрат - 17 833, 65 грн.;

- строк позовної давності про стягнення неустойки за даним Договором закінчився 03.09.2017. Враховуючи те, що позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом про стягнення пені з відповідача лише 02.03.2018 - позивачем порушено строк позовної давності, а отже вимога позивача щодо стягнення пені в розмірі 35 364, 18 грн. задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/2477/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого прийнято невірне по суті заявлених вимог рішення.

Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що місцевим господарським судом була помилково встановлена заборгованість відповідача перед позивачем за спірними правовідносинами в сумі 77 800, 77 грн., оскільки така заборгованість відсутня. Крім цього невірно розрахована заборгованість інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2018 для розгляду апеляційної скарги відповідача було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожнє підприємство "АЛЬКОР" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/2477/18 - залишено без руху. Роз'яснено апелянту право протягом 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали усунути недоліки, зазначені у мотивувальній частині.

14.08.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожнє підприємство "АЛЬКОР" надійшов лист №б/н від 04.07.2018 про усунення недоліків, до якого додані:

- докази направлення копії апеляційної скарги з доданими до неї додатками позивачу;

- платіжне доручення №132 від 02.07.2018 про сплату судового збору у сумі 3 043, 68 грн. за подання апеляційної скарги по справі №910/2477/18.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожнє підприємство "АЛЬКОР" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/2477/18.

Надано право позивачу можливість подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі.

03.09.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає про те, що відповідач у відповіді на претензію від 27.01.2017 №4 визнає суму основного боргу у розмірі 77 800, 77 грн. Крім того, відповідачем добровільно сплачено борг в повному розмірі, що підтверджується випискою по особовому рахунку від 06.08.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 апеляційну скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.09.2018.

В судовому засіданні 13.09.2018 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мали значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання 13.09.2018 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Господарське судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні.

Оскільки явка представників сторін в судові засідання не була визнана обов'язковою, в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розглядати дану справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 13.09.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

13.06.2016 між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) було укладено договір №38 про надання послуг автотранспортом та механізмами (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 12-13).

За умовами Договору (п. 1) Виконавець надає Замовнику послуги (роботу) автотранспортом, механізмами та спеціальною технікою, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити зазначені послуги в порядку та в строки визначені даним Договором.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що заявка приймається в письмовій (т/факс 515-26-04) та усній формі (тел. 515-47-75, 546-05-32) і задовольняється при наявності вільної від роботи відповідної машини чи механізму.

Вартість послуг та порядок розрахунків встановлений сторонами у розділі 3 Договору, відповідно до п.п. 3.1., 3.2., 3.5. яких сума вартості наданих послуг визначається щомісячно двостороннім актом виконаних робіт відповідно до оформлених подорожніх листів та змінних рапортів, де вказана фактично виконана робота. Час подачі та холостий пробіг автомобіля від Виконавця до Замовника і в зворотному напрямку розраховується за тарифами Виконавця та сплачується замовником. Розрахунок за виконану послугу проводиться після підписання акту виконаних робіт, підписується обома сторонами протягом 3-х днів, після чого Замовник перераховує кошти на розрахунковий рахунок Виконавця до 3 числа кожного наступного місяця за звітним.

Розділом п'ятим Договору визначено, що всі суперечки, розбіжності, вимоги та претензії, які виникають при виконанні даного договору, чи в зв'язку з ним, або випливають з нього, підлягають вирішенню у Господарському суді міста Києва, рішення якого буде остаточним і обов'язковим для сторін та буде виконуватися ними у зазначені строки, які вказані в рішенні суду.

Пунктом 6.1. Договору даний Договір набуває чинності з дня підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині грошових зобов'язань - до повного розрахунку.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання своїх зобов'язань за Договором в період з липня по серпень 2016 року останнім було надано на замовлення відповідача послуги автотранспортом на загальну суму 97 800, 77 грн.

Відповідач прийняв надані послуги у повному обсязі та без зауважень, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін Актами виконаних робіт (том справи - 1, аркуші справи - 14-18), однак відповідач здійснив оплату лише частково, а саме на суму 20 000, 00 грн., відповідно до виписки по особовому рахунку за 10.10.2016 (том справи - 1, аркуш справи - 43).

Позивач, з метою досудового врегулювання спору, звернувся до відповідача з претензією від 28.12.2016 №053/10238/47-2757 (том справи - 1, аркуші справи - 40-41) щодо сплати заборгованості за Договором №38 від 13.06.2016.

27.01.2017 відповідач листом №4 у відповідь на претензію повідомив про те, що не заперечує проти наявної заборгованості, яка складає 77 800, 77 грн. перед позивачем, зазначаючи про сплату зазначеного боргу одразу після надходження коштів від боржників відповідача.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку здійснити розрахунок з позивачем, останній, окрім вимог про стягнення 77 800, 77 грн. основного боргу, просив суд стягнути з відповідача 35 364, 18 грн. - пені, 3 811, 17 грн. - 3% річних та 18 298, 56 грн. - інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши вимоги позивача обґрунтованими лише в частині стягнення з відповідача 77 800, 77 грн. основного боргу, 17 833, 65 грн. інфляційних втрат, 3 619, 33 грн. 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу .

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 ЦК України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 610, 612 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов Договору не виконав взяті на себе зобов'язання, не здійснив належним чином розрахунку за надані послуги, передбачені Договором, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 77 800, 77 грн. Доказів її погашення на момент розгляду справи до суду першої інстанції не надходило, крім того відповідачем вказана заборгованість не заперечувалась.

Виходячи з вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором №38 від 13.06.2016 належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати, у відповідності до умов Договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за надані послуги у розмірі 77 800, 77 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що судом першої інстанції було невірно розрахована заборгованість інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з чим просив повторно дослідити матеріали справи.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договором визначено, що за несвоєчасну оплату послуг в передбачений п. 3.5 Договору Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку, що діє на період, за який нараховується пеня, від суми боргу за кожен день простроченого платежу (п. 4.1.1.).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" було зроблено перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, після чого суд дійшов висновку, що загальна сума 3% річних та інфляційних втрат розрахована позивачем не вірно, а тому відповідно до розрахунку суду була визначена сума 3% річних, що становить 3 619, 33 грн. та інфляційних втрат - 17 833, 65 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції в частині розрахунку інфляційних втрат та 3% річних погоджується з місцевим господарським судом.

Крім того, колегією суддів враховано застосування місцевим господарським судом з урахуванням заяви відповідача скороченого строку позовної давності.

Відповідно до приписів статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається з матеріалів справи останні акти за Договором були підписані сторонами за серпень 2016, відповідач повинен був здійснити оплату до 03.09.2016. відповідно строк позовної давності про стягнення неустойки за даним Договором закінчився 03.09.2017, а позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення пені з відповідача лише 02.03.2018 тобто з порушенням строку позовної давності.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду в частині задоволення вимоги позивача про стягнення в частині 77 800, 77 грн. основного боргу, 17 833, 65 грн. інфляційних втрат, 3 619, 33 грн. 3 % річних ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства та із з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожнє підприємство "АЛЬКОР" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/2477/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/2477/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2477/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/2477/18, зупинену ухвалою Київського апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі №910/2477/18 від 14.08.2018.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк

Дата складання повного тексту постанови суду 20.09.2018.