Постанова

від 08.11.2018 по справі 822/3409/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2018 року

Київ

справа №822/3409/17

адміністративне провадження №К/9901/54188/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Шепетівка Енергоінвест

на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2018 (суддя - Блонський В.К.)

та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 (судді - Сторчака В. Ю., Ватаманюк Р.В., Мельник-Томенко Ж. М.)

у справі № 822/3409/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Шепетівка Енергоінвест

до Головного управління ДФС у Хмельницькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю Шепетівка Енергоінвест (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - ГУ ДФС у Хмельницькій області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2017.

Позов мотивовано тим, що ГУ ДФС у Хмельницькій області за наслідками проведеної перевірки безпідставно дійшло висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства при формуванні податкових зобов'язань. Відтак, у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку та застосування штрафних санкцій.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2018, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018, позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0007201401 від 11.09.2017 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 321 201,00 грн., у тому числі в частині нарахування основного платежу в розмірі 214 134,00 грн. та в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 107 067,00 грн., в решті дане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та задовольнити адміністративний позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про часткову необґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та матеріали справи.

ГУ ДФС у Хмельницькій області у своїх запереченнях на касаційну скаргу вважає судові рішення законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу просить залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.03.2017 складено акт від 09.08.2017, в якому викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки виявлено, зокрема, порушення абзацу "а" пункту 198.1, абзацу "а" пункту 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пункту 189.9 статті 189 ПК України, в результаті чого встановлено заниження позивачем нарахування податку на додану вартість всього в сумі 725 401,00 грн., а також зменшення рядка 21 (сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) за березень 2017 року в сумі 20 000,00 грн.

На цій підставі 11.09.2017 ГУ ДФС у Хмельницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007201401 про збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 950 606,00 грн., що складається з податкового зобов'язання у сумі 633 737,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 316 869,00 грн.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач мотивує тим, що позивач зарахував до складу податкового кредиту сплачений податок на додану вартість за операціями, які фактично не здійснювались. Крім того, Товариством не враховано при визначенні податкових зобов'язань дебіторської заборгованості, що виникла під час виконання концесійного договору від 29.04.2014.

Законність судових рішень в частині задоволення адміністративного позову та частковово скасовання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення сторонами не оскаржується, відтак не є предметом касаційного перегляду.

Частково відмовивши в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачем не надано належних доказів реального виконання укладених між Товариством та ТОВ "Комунальні системи України" договорів щодо надання консультаційних послуг. Також позивачем безпідставно не зараховано до об'єкту оподаткування податком на додану вартість балансової вартості основного засобу - поліпшення об'єктів, які перебували в концесії Товариства на підставі відповідного договору.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з цими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Питання, пов'язані з обчисленням податку на додану вартість, обчисленням об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 198, 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Здійснивши системний аналіз доказів залучених до матеріалів справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи не спростовують висновків контролюючого органу про те, що господарські операції позивача з ТОВ "Комунальні системи України" щодо надання Товариству консультаційних послуг не мали реального характеру, не призвели до реальних змін майнового стану Товариства, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання договорів про надання таких послуг та їх пов'язаність із господарською діяльністю Товариства.

Щодо обставин виконання умов договору концесії, то матеріалами справи встановлено наступне.

02.12.2011 між Шепетівською міською радою (Концесієдавець) та Товариством (Концесіонер) укладено концесійний договір, відповідно до умов якого концесієдавець надає на 12 років концесіонеру право істотно поліпшити та здійснювати управління (експлуатацію) об'єкта концесії з метою задоволення громадських потреб у сфері теплопостачання. Об'єктом концесії є цілісний майновий комплекс - Шепетівське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства .

Концесіонер зобов'язався виконати за рахунок власних інвестицій роботи для поліпшення будівель і споруд і обладнання згідно кошторису, а концесієдавець - відшкодувати концесіонеру витрати або вартість створеного (придбаного) майна, в частині, що не була компенсована концесіонером у результаті концесійної діяльності.

29.04.2014 сторонами договору укладено угоду про дострокове розірвання концесійного договору, у зв'язку з чим Товариство повернуло цілісний майновий комплекс.

При цьому в бухгалтерському обліку Товариства як необоротні активи обліковувалась сума 1 492 844,86 грн. (сума поліпшення основних засобів водопостачання та водовідведення). Водночас, станом на 31.12.2015 по Шепетівському комунальному підприємству водопровідно-каналізаційного господарства рахувалась дебіторська заборгованість у сумі 1 492 844,86 грн.

Пославшись на наявність угоди про дострокове розірвання концесійного договору, позивач припинив бухгалтерський облік вищевказаних активів.

В той же час, відповідно до приписів пункту 189.9 статті 189 Податкового Кодексу України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що Товариство безпідставно не врахувало ліквідовані за рішенням позивача активи під час визначення розміру податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

При цьому судами дано належну оцінку тому, що рішенням господарського суду у справі № 924/1015/15 розірвання концесійного договору визнано недійсним.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності доводів, якими мотивовано судові рішення, зводяться до переоцінки проаналізованих судами доказів, ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства, що регламентує спірні правовідносини, та не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Шепетівка Енергоінвест залишити без задоволення, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2018 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова