Постанова

від 12.09.2019 по справі 206/6187/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 206/6187/17

провадження № 61-771св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Контракт Продрезерв 5 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Контракт Продрезерв 5 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року у складі судді Маштак К. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Контракт Продрезерв 5 (далі - ТОВ Контракт Продрезерв 5 ) звернулось до суду з позовом до депутата Самарської районної у місті Дніпрі ради ОСОБА_1., в якій просило визнати інформацію про ТОВ Контракт Продрезерв 5 , поширену відповідачем, недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право позивача та недоторканість ділової репутації; зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію таким же чином, яким вона була поширена та стягнути з відповідача заподіяну підприємству моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Позов мотивовано тим, що після відвідання окремими особами комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс №110 школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) Дніпровської міської ради ОСОБА_1 поширено на своїй сторінці у Facebook інформацію такого змісту: ІНФОРМАЦІЯ_1

Позивач вважав таку інформацію недостовірною і неправдивою, яка порушує честь, гідність та ділову репутацію ТОВ Контракт Продрезерв 5 , як надавача послуг з харчування.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інформація опублікована відповідачем на своїй сторінці у Facebook щодо ТОВ Контракт Продрезерв 5 не стосується честі, гідності та ділової репутації позивача, позов є недоведеним.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Контракт Продрезерв 5 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позову, зазначив про відсутність правових підстав для втручання у право відповідача на поширення інформації, яка хоча і містить некоректні висловлювання, проте не підлягає спростуванню, оскільки думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У січні 2019 року ТОВ Контракт Продрезерв 5 звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що інформація, яка опублікована відповідачем на його сторінці в соціальній мережі Facebook стосується саме ділової репутації позивача, відповідачем не доведено її достовірності, натомість суди не дослідили докази, безпідставно відхилили клопотання про їх перевірку та дослідження, застосували норму права у редакції, яка не є чинною.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що у жовтні 2017 року ОСОБА_1 на своїй сторінці у Facebook, як депутат Самарської районної у місті Дніпро ради, поширила інформацію такого змісту: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За змістом інформації питання благодійних фондів та шкільної їдальні виникло у комунальному закладі освіти Навчально-виховний комплекс №110 школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) Дніпровської міської ради (далі - КЗО НВК №110 ДМР).

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з недоведеності та безпідставності позовних вимог.

З цим погоджується й Верховний Суд.

Позивач є суб`єктом підприємництва, який надає послуги з харчування у КЗО НВК № 110 ДМР. Відповідач є депутатом місцевої ради, яка на своїй сторінці у Facebook виклала певну інформацію вищезазначеного змісту.

Встановлено, що за своїм характером вказана інформація спрямована на інформування громадськості про проблеми, що мають місце у навчальному закладі, у тому числі у сфері організації харчування дітей. Поширення такої інформації, як стверджував позивач, мало місце після відвідування закладу освіти комісією від батьківської ради у складі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Тобто у справі встановлено, що відповідачем спірна інформація поширена як публічною особою, яка є депутатом місцевої ради, з викладенням поглядів як власних так і представників батьків дітей, які відвідують відповідний навчальний заклад.

Відповідно до статті 94 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України спростуванню підлягає недостовірна інформація.

Відповідно до статті 1 Закону України Про інформацію під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Lingens v. Austria, De Haes and Gijsels v. Belgium, Goodwin v. The United Kingdom), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо оціночного характеру висловлених суджень та міркувань автора поширеної інформації, оскільки хоча у ній і йдеться про певні недоліки в організації харчування дітей у навчальному закладі, проте така інформація не містить достатньо конкретних фактів, які можна перевірити на предмет достовірності. Скоріше у поширеній інформацій йдеться про враження представників батьківськї ради від відвідин навчального закладу і це їх бачення проблем та їх власне сприйняття відобразила відповідач, яка за своїм статусом має право та зобов`язана підтримувати зв`язок з виборцями, вивчати потреби територіальної громади, інформувати про них.

Встановивши такі фактичні обставини справи, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку з цим доводи заявника про неправильне застосування судами норм матеріального права є безпідставними.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції дотримався указаної норми при оцінці доказів, а також при вирішенні клопотань позивача про приєднання до справи доказів.

У зв`язку з цим доводи заявника про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, є необґрунтованими.

Сам зміст поширеної інформації, у сукупності з обставинами її отримання, давав змогу судам дати цій інформації відповідну оцінку.

Відповідно до норми частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Контракт Продрезерв 5 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний