Постанова

від 17.06.2020 по справі 607/3278/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 607/3278/18

провадження № 61-48957св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль ,

третя особа - Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 липня 2018 року у складі судді

Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 12 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Костіва О. З.,

Дикун С. І., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль (далі -

ПАТ Райффайзен Банк Аваль ), третя особа - Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільської області (Тернопільський міський ВДВС ГТУЮ

у Тернопільської області), про визнання правочину удаваним та визнання дій неправомірними.

Позовна заява мотивована тим, що 10 квітня 2007 року між ним

та ВАТ Райффайзен Банк Аваль , правонаступником якого є

ПАТ Райффайзен Банк Аваль , укладений кредитний договір

№ 014/73/0025/31117, відповідно до умов якого він отримав споживчий кредит у розмірі 21 900,00 дол. США на строк до 09 березня 2013 року, зі сплатою за користування кредитом 13,5 % річних. Для забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором між ним та банком також укладений договір застави транспортного засобу

від 10 квітня 2007 року, за умовами якого він передав у заставу автомобіль марки DADI SUV BDD 6491Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_1 .

Зазначав, що до 2009 року він належним чином виконував свої зобов`язання за вказаним кредитним договором та сплачував кредитні кошти

з нарахованими процентами. Однак через стрімкий ріст обмінного курсу долара США наприкінці 2008 року його фінансові можливості не дозволяли належним чином сплачувати кредит.

Вказував, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2009 року позов та ПАТ Райффайзен Банк Аваль задоволено та стягнуто з нього на користь кредитора

19 803,00 дол. США.

Надалі між ним та ПАТ Райффайзен Банк Аваль було розглянуто питання щодо можливості припинення кредитного зобов`язання шляхом одноразової сплати позичальником суми боргу за кредитом та відсотками

в гривневому еквіваленті за пільговому курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день погашення. До моменту перерахування ним зазначених грошових коштів письмового договору про анулювання боргу чи про припинення кредитного договору шляхом відступного не було.

Зазначав, що в момент передачі відступних коштів, 19 червня

2012 року банк надав йому для підписання додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту від 10 квітня 2007 року № 014/73/0025/31117, згідно з якою досягли згоди про зміну умов погашення кредиту, про що укладено нові графіки погашення кредитних коштів.

19 червня 2012 року, він сплатив суму кредитного боргу. Вважав, що в цьому випадку не відбувалася реструктуризація боргу, як про це зазначає банк,

а відбулося фактичне погашення кредитної заборгованості за пільговим курсом долара США одноразовим платежем.

Щодо погашення нарахованої пені, зазначав, що у нього з банком не було домовленості, адже неустойка мала бути списана відповідачем після отримання відступних. Проте після виконання ним умов домовленостей щодо перерахування на рахунок банку грошових коштів, відповідач

19 червня 2012 року надав йому для підписання повідомлення про (анулювання) прощення боргу за пенею у розмірі 269 616,38 грн та ознайомив його зі змістом абзацу д підпункту 164.2.17, пункту 164.2

статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Вважав, що додаткових благ він не отримував, оскільки не погоджувався на списання заборгованості пені (неустойки), яка нарахована відповідачем за період судово-претензійної роботи та після винесення рішення суду про стягнення з нього заборгованості.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати удаваною, додаткову угоду до кредитного договору від 10 квітня 2007 року № 014/73/0025/31117, укладену між ним та ПАТ Райффайзен Банк Аваль 19 червня 2012 року;

- визнати укладеною 19 червня 2012 року додаткову угоду до кредитного договору від 10 квітня 2007 року № 014/73/0025/31117 шляхом передання позичальником відступного;

- визнати неправомірними дії ПАТ Райфайзен Банк Аваль щодо прощення (анулювання) боргу та списання кредитної заборгованості за кредитним договором від 10 квітня 2007 року № 014/73/0025/31117, укладеним між ним та ВАТ Райффайзен Банк Аваль , правонаступником якого

є ПАТ Райффайзен Банк Аваль .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 02 липня 2018 року задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних, допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що він

з відповідачем, підписуючи додаткову угоду від 19 червня 2012 року до кредитного договору від 10 квітня 2007 року № 014/73/0025/31117, мали на меті укладання зовсім іншого правочину.

Дії ПАТ Райффайзен Банк Аваль щодо прощення (анулювання) боргу та списання кредитної заборгованості відповідали нормам закону та жодним чином не були направлені на порушення прав ОСОБА_1 , а тому заявлені ним позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 листопада

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 02 липня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі належних доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду

від 13 березня 2018 року у справі№ 826/2226/15, про те, що прощена неустойка у вигляді пені та штрафів не є його доходом і додатковим благом, сума кредиту надається безпосередньо позичальнику, а неустойка ним

не отримується, та при цьому банківська установа вправі на свій розсуд визначати доцільність її стягнення. Пеня та штраф є лише засобом забезпечення виконання основного зобов`язання перед банком та не

є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 23 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 квітня 2007 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль , правонаступником якого є ПАТ Райффайзен Банк Аваль , та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/73/0025/31117, відповідно до умов якого позивач отримав споживчий кредит у розмірі 21 900,00 дол. США, строком до 09 березня

2013 року зі сплатою за користування кредитом 13,5 % річних.

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України ПАТ Райффайзен Банк Аваль та

ОСОБА_1 досягли згоди про зміну умов погашення кредиту, визначених кредитним договором від 10 квітня 2007 року, про що 19 червня 2012 року між позичальником та банком укладена додаткова угода

№ 014/73/0025/31117/81-1-0-00/359 до кредитного договору від 10 квітня 2007 року № 014/73/0025/31117, умови якої передбачали реструктуризацію боргу, тобто капіталізацію простроченої заборгованості.

Станом на дату укладення цієї додаткової угоди фактична заборгованість позичальника за кредитним договором від 10 квітня 2007 року

№ 014/73/0025/31117, строк сплати якої настав, складає 3 727,70 дол. США, у тому числі: 2 737,53 дол. США - заборгованість з погашення суми кредиту; 990,17 дол. США -заборгованість з погашення процентів (пункт 1.2. додаткової угоди).

На підставі цієї додаткової угоди з 19 червня 2012 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, у зв`язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику (пункт 1.3. додаткової угоди).

19 червня 2012 року ПАТ Райффайзен Банк Аваль повідомило

ОСОБА_1 про те, що за кредитним договором від 10 квітня

2007 року № 014/73/0025/31117 йому анульовано (прощено) заборгованість за пенею в розмірі 26 9616,38 грн. Вказане повідомлення ОСОБА_1 отримав 19 червня 2012 року та ознайомився зі змістом абзацу д підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, про що поставив свій власноручний підпис.

21 червня 2012 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та

ОСОБА_1 укладена додаткову угода № 014/73/0025/31117/81-1-0-00/360 до кредитного договору від 10 квітня 2007 року № 014/73/0025/31117 про конвертацію валютного кредиту в кредит у національній валюті

(для кредитів в іноземній валюті). У зв`язку з частковим достроковим погашенням позичальником заборгованості за кредитним договором

(в розмірі 30 % від суми заборгованості), кредитор та позичальник дійшли згоди змінити валюту зобов`язань позичальника.

Пунктом 1 додаткової угоди від 21 червня 2012 року

№ 014/73/0025/31117/81-1-0-00/360 визначено, що станом на 21 червня 2012 року заборгованість позичальника за кредитом та процентами за користування кредитом відповідно до кредитного договору становить

4 738,58 дол. США.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 21 червня 2012 року

№ 014/73/0025/31117/81-1-0-00/360 сторони домовились з дати укладення цієї додаткової угоди змінити валюту заборгованості в іноземній валюті

з доларів США на гривні. Розмір заборгованості в національній валюті визначається за курсом 5,05 грн за 1 дол. США при цьому: заборгованість

в національній валюті за кредитом становить 23 929,83 грн; заборгованість в національній валюті зі сплати процентів за період з 15 червня 2012 року по 21 червня 2012 року - 0 грн (за наявності заборгованості).

Сторони встановили, що з моменту зарахування на зазначений рахунок грошових коштів у національній валюті в сумах, визначених пунктом 2 цієї додаткової угоди, зобов`язання позичальника перед кредитором

за кредитним договором вважаються повністю виконаними

(пункт 3 додаткової угоди від 21 червня 2012 року № 014/73/0025/31117/81-1-0-00/360).

Враховуючи виконання позичальником умов додаткової угоди від21 червня 2012 року № 014/73/0025/31117/81-1-0-00/360 до кредитного договору

від 10 квітня 2007 року № 014/73/0025/31117, зобов`язання ОСОБА_1 перед

ПАТ Райффайзен Банк Аваль за кредитним договором вважаються виконаними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків

не спростовують.

Відповідно до приписів статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів дарування та з`ясування питання про те, чи не укладені ці угоди з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16.

Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що позивачем не доведено удаваності, укладеної 19 червня 2012 року додаткової угоди № 014/73/0025/31117/81-1-0-00/359 до кредитного договору від 10 квітня 2007 року № 014/73/0025/31117, між ним та ПАТ Райффайзен Банк Аваль , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову

у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення,

в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Згідно з статтею 164 ПК України до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо. Серед інших, досить численних податків додаткове благо, зокрема, включає в себе суми у вигляді боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України

об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід

з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі,

у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний

з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України

є вичерпним.

Так, відповідно до абзацу д підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу)

у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним

з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Тобто, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором.

Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу

з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду подібної справи, зокрема у постанові від 10 травня 2018 року, справа № 802/142/17-а (адміністративне провадження № К/9901/35810/18).

Отже, відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту, є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Таким чином, нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов`язання перед банком та не є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання угоди удаваною, то й нема підстав для задоволення його позовних вимог про визнання неправомірними дії ПАТ Райфайзен Банк Аваль щодо прощення (анулювання) боргу та списання кредитної заборгованості за кредитним договором, оскільки вказана вимога є похідною.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 02 липня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 12 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк