Постанова

від 10.12.2018 по справі 757/45225/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e -mail : inbox @kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 757/45225/18

Головуючий у першій інстанції - Кирилюк І.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3490/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Удовиченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю ОМОКС , ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року у справі за заявою ОСОБА_4 про забезпечення позову до пред'явлення позову ,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_4 подав до суду заяву про забезпечення позову до пред'явлення позову про стягнення матеріальної шкоди, завданої невиконанням грошових зобов'язань та просив суд: накласти арешт на грошові кошти, розміщені на рахунках ТОВ &q?ме;Омокс&quпо;, ОСОБА_3, ОСОБА_2; заборонити здійснення всіх видаткових операцій, окрім сплати податків та цільових зборів до державного та місцевого бюджетів до набрання законної сили рішення у справі; накласти арешт на нерухоме та рухоме майно ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Заяву обґрунтовував тим, що заявник разом із учасниками справи здійснює інвестиційну діяльність, спрямовану на будівництво низки багатоквартирних будинків у с. Чайки Києво-Святошинського району Київської області. За весь період реалізації проектів заявником було вкладено та передано значні інвестиції та активи, проте вищезгадані особи ухиляються від проведення розрахунків зі мною, внаслідок чого сума нанесених йому збитків за невиконання з боку опонентів становить понад 150 '000 '000,00 грн.

Вважає, що існують обґрунтовані підстави стверджувати, що партнери, через підконтрольні їм юридичні особи, перераховують обігові кошти на рахунки фіктивних підприємств та почнуть відчужувати належне їм майно до розгляду позовної заяви по суті, тому такі дії з великою ймовірністю істотно ускладнять виконання рішення суду та поновлення порушених прав, за захистом яких, заявник звернеться до суду найближчим часом.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року заяву задоволено у повному обсязі .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ &qute;Омокс&quju;, ОСОБА_3 та ОСОБА_2подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати оскаржувану ухвалу першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви з підстав неповно з'ясованих обставин, що мають значення для вирішення справи, тому висновки суду не відповідають обставинам та матеріалам справи.

При цьому посилалися на те, що заява про забезпечення позову не містить жодного доказу того, що заявник здійснює будь-яку діяльність разом з іншими особами. Більш того не міститься документація, що підтверджувала б існування спільних проектів, таких як &q?е,;Проект Чайка-1&q?ез;, &q?я ;Проект Чайка-2&quжо;,&q? д;Проект Чайка-3&q?вн;. Також судом не встановлено з якого часу і на якій підставі нібито здійснюється спільна інвестиційна діяльність вказаних осіб, не встановлено куди і коли вносилися &q?а-;грошові інвестиції&quЧа; та якими доказами підтверджується факт внесення заявником грошових коштів у сумі понад 150 000 000,00 грн.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,пояснення представника ТОВ ОМОКС Ковалевську К.М., ОСОБА_3, та його представника ОСОБА_6, ОСОБА_2, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг та вимоги заявлені у суді першої інстанції, вважає що апеляційні скарги підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Суд першої інстанції вирішуючи подану ОСОБА_4 заяву про забезпечення позову наклав арешт на належне ТОВ Омокс , ОСОБА_3, ОСОБА_2 майно, в межах заявлених позовних вимог, в розмірі 150 000 000 гривень, а саме:

- грошові кошти, розміщені на рахунках ТОВ Омокс (код ЄДРПОУ 23154102, юридична адреса: 08135, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. В.Лобановського, буд. 21, корпус 1, приміщення 25): р/р 260010130101 та р/р 260450130101, відкриті в ПАТ Банк 3/4 , м. Київ, МФО 380645; р/р 26002924426276 та р/р 26006121412, відкриті в АБ Укргазбанк , м. Київ, МФО 320478; р/р 26006121412, відкритий в АБ Укргазбанк , м. Київ, МФО 320478; р/р 2600800135273, відкритий в ПАТ КБ Глобус , МФО 380526; р/р 37512000029731, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 899998; р/р 2600700235273, відкритий в ПАТ КБ Глобус , м. Київ, МФО 380526; р/р 26005013303, відкритий в АТ Банк Січ , м. Київ, МФО 380816, крім сплати податків та цільових зборів до державного та місцевого бюджетів;

- грошові кошти ОСОБА_3, розміщені на рахунках: р/р НОМЕР_1 та р/р НОМЕР_2, відкриті в АБ Укргазбанк , м. Київ, МФО 320478; р/р 26308112823510, відкритий в ПАТ Дельта Банк , м. Київ, МФО 300001; р/р 260000419201, відкритий в ПАТ Банк 3/4 , м. Київ, МФО 380645; р/р 2620150216266, відкритий в АТ БанкНаціональні інвестиції , м. Київ, МФО 300001; р/р 262010265401, відкритий в ПАТ КБ Глобус , м. Київ, МФО 380526;

- грошові кошти ОСОБА_2, розмішені на рахунках: р/р НОМЕР_3, відкритий в АБ &qule;Укргазбанк&qun-;, м. Київ, МФО: 320478; р/р НОМЕР_4, відкритий в АБ &qu; ;Укргазбанк&qu5.;, м. Київ, МФО: 320478; р/р 26308112823510, відкритий в ПАТ Дельта Банк , м. Київ, МФО: 300001; р/р 262020265501, відкритий в ПАТ &qut;;Банк 3/4&quuo;, м. Київ, МФО: 380645; р/р 2620050216265, відкритий в АТ Банк Національні Інвестиції , м. Київ, МФО: МФО 300001; р/р 260090419101, відкритий в ПАТ &q?ий;Банк 3/4&q?та;, м. Київ, МФО 380645; р/р 26303112823548, відкритий в ПАТ Дельта Банк , м. Київ, МФО 300001 та нерухоме та рухоме майно, зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд мотивував своє рішення тим, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. При цьому суд зазначив, що на його думку існує ризик відчуження майна, що унеможливить виконання рішення суду у справі.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком районного суду, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Крім того, частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії , які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі &qut;;Іатрідіс проти Греції&quun;, заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-її). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі &q?&q;Антріш проти Франції&quп.;, від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та &q?нц;Кушоглу проти Болгарії&q?ві;, заява № 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити &q?ти;справедливий баланс&qu в; між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі &q?нн;Спорронг та Льонрот проти Швеції&q?му;, п, п. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі &q?пр;Джеймс та інші проти Сполученого Королівства&qu п;, п. 50, Series A № 98).

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах &qupt;Спорронг і Льоннрот проти Швеції&qu;m; від 23.09.1982, &qute;Джеймс та інші проти Сполученого Королівства&quex; від 21.02.1986, &qu-h;Щокін проти України&qutr; від 14.10.2010, &qu=U;Серков проти України&qupt; від 07.07.2011, &q?ці;Колишній король Греції та інші проти Греції&q?нр; від 23.11.2000, &quві;Булвес&qu82; АД проти Болгарії&q?і ; від 22.01.2009, &q?ол;Трегубенко проти України&qu&q; від 02.11.2004, &q?їн;East/West Alliance Limited&quСе; проти України&ququ; від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний&q?ни;, &qu в;публічний&qu) ; інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення &qual;суспільного&qut-;, &quy:;публічного&quh;; інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися &quK ;значною свободою (полем) розсуду&qu'>;. Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської І діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. &q?ах;Справедлива рівновага&q?да; передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе &quст;індивідуальний і надмірний тягар&q?ли;.

Абзацом 4 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі роз'яснено, що рішення є обґрунтованим і визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вбачається із заяви про забезпечення позову, заявник посилається на той факт, що разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 здійснює інвестиційну діяльність, спрямовану на будівництво в с. Чайки Києво-Святошинського району Київської області низки багатоквартирних будинків, розташованих по вул. В.Лобановського, Дачній, Печерській ( Проект Чайка І , Проект Чайка 2 , Проект Чайка 3 ), проте заява про забезпечення позову не містить жодного посилання на докази того, що заявник здійснює будь-яку діяльність разом з іншими особами. Більш того, матеріали справи не містять жодного документу, який би вказував на існування таких проектів, як Проект Чайка 1 , Проект Чайка 2 , Проект Чайка 3 .

Крім того, судом не встановлено та матеріали справи не містять інформації про те, з якого часу і на якій правовій підставі нібито здійснюється спільна інвестиційна діяльність вказаних осіб.

Також заявник стверджує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2, всупереч домовленостей, які існували між партнерами, заснували ТОВ Омокс , в якому ОСОБА_3 та ОСОБА_2 загалом володіють 80% статутного капіталу з можливістю вирішального впливу на діяльність цього товариства.

Таке твердження заявника, на яке вказує суд в оскаржуваній ухвалі теж не підтверджується жодним доказом.

При цьому суд не встановив, коливиникли домовленості, про що були такі домовленості, як і той факт, чи були такі домовленості взагалі юридично оформлено.

Судом не встановлено, куди і коли вносилися грошові інвестиції, та якими доказами підтверджуються факт внесення ОСОБА_4 грошових коштів у сумі понад 150 тис. грн.

Тобто, з тексту оскаржуваної ухвали неможливо встановити, між ким виник спір та не наведено жодного доказу існування реального ризику відчуження майна .

Отже, суд першої інстанції, при постановленні оскаржуваної ухвали не встановив дійсні обставини справи, які мають істотне значення, не вирішив питання про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, а також докази на їх підтвердження чи спростування.

Більше того, судом першої інстанції проігноровано норму закону щодо заборони перешкоди господарській діяльності юридичної особи, що є прямим втручанням в господарську діяльність товариства, яке може призвести до безповоротних та негативних наслідків для відповідачів та інших осіб.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про необґрунтованість та недоцільність обраного способу забезпечення позову, адже такий спосіб не забезпечує збалансованості інтересів сторін, завдає прямої шкоди відповідачам, як власникам всього майна, на яке накладено арешт та не містить доведеності співмірності позовних вимог із обраним способом забезпечення позову.

За таких обставин, апеляційні скарги ТОВ ОМОКС , ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягають задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового рішення, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, оскільки судове рішення ухвалено без додержанням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права і неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст. 149, 150, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ОМОКС , ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову до пред'явлення позову.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів.

Мотивований текст постанови виготовлено та внесено до ЄДРСР 12 грудня 2018 року

Головуючий суддя: М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська

О.В.Фінагеєв