Постанова

від 13.04.2021 по справі 911/2032/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2021 р. Справа№ 911/2032/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області

від 31.07.2018 (повний текст рішення складено 11.09.2018)

у справі № 911/2032/17 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах

держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1) Гостомельської селищної ради

2) Приватного підприємства Лакі

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне підприємство Київська лісова науково-дослідна станція

про визнання недійсними рішень ради, договору оренди земельної

ділянки та витребування земельної ділянки з чужого незаконного

володіння

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивача) до Гостомельської селищної ради (далі - відповідача-1) та Приватного підприємства Лакі (далі - ПП Лакі , відповідача-2) про визнання недійсними рішень ради, договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою земельної ділянки в оренду для будівництва культурно-оздоровчого комплексу, оскільки спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності, відтак її вилучення та зміна її цільового призначення належала до компетенції органів виконавчої влади, а не місцевого самоврядування. Тому просив визнати недійсними рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 №588-31-XXIV Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС , яким виведено земельну ділянку площею 1,2 га Першотравневого лісництва ДП Київська лісова науково-дослідна станція квартал 150, виділ 15 із Державного лісового фонду та передано її до земель запасу селищної ради, рішення Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 № 613-32-ІV Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП Лакі в сел. Гостомель , визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367, укладеного 01.10.2004 року між Гостомельською селищною радою та приватним підприємством Лакі , зареєстрованого в Ірпінському міському відділі земельних ресурсів за №99 (з усіма змінами), витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння Приватного підприємства Лакі земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,2 га з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367 вартістю 670 800 ,00 грн. за адресою: сел. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 1-б.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 зазначив, що складовою рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 № 588-31- XXIV Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС є листи Київської лісової науково-дослідної станції від 19.04.2004 № 86 та від 26.05.2004, відповідно до яких цей орган надає погодження на передачу до земель запасу Гостомельської селищної ради земельної ділянки державного лісового фонду в кварталі 150 виділ 15 Першотравневого лісництва площею 1,2 га. За твердженнями відповідача-1, оскільки рішенням передбачено виведення земельної ділянки із державного лісового фонду та передачу до земель запасу селищної ради на підставі погоджувальних листів, рішення від 22.07.2004 № 588-31-XXIV Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС , яким виведено земельну ділянку площею 1,2 га Першотравневого лісництва Київської ЛНДС квартал 150, виділ 15 із державного лісового фонду та передано до земель запасу селищної ради для рекреаційного використання з подальшою передачею цієї земельної ділянки ПП Лакі для будівництва культурно-оздоровчого комплексу було прийнято без порушень вимог чинного законодавства. Крім цього, відповідач-1 заявив про застосування строків позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами.

Відповідач-2 також заперечив проти позову, мотивуючи свою позицію тим, що Гостомельською селищною радою дотримано компетенції та порядку вилучення спірної земельної ділянки до земель запасу та подальшої передачі її в оренду. На момент прийняття в 2004 році спірних рішень не було проведено розмежування земель на землі державної власності і землі комунальної власності, спірна земельна ділянка перебувала в користуванні Державного підприємства Київська лісова науково-дослідна станція та відносилася до земель лісогосподарського призначення (лісового фонду). Відтак, приймати рішення про припинення права постійного користування та рішення про розпорядження земельною ділянкою площею 1,2 га в межах населеного пункту Гостомель відповідно до закону, на той момент, мала право відповідна селищна рада. При цьому, відповідач-2 зазначив, що Київською лісовою науково-дослідною станцією, як попереднім землекористувачем, надано заяву про відмову від землекористування, відповідно вилучення земельної ділянки відбулось на підставі ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішень) в зв`язку з добровільною відмовою від права власності або права постійного користування земельною ділянкою. З огляду на приписи ст. ст. 13, 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішень) Кабінет Міністрів України, на думку відповідача-2, не було наділено правом розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення. Прокурором не долучено до матеріалів справи державного акту на право постійного користування, виданого Державному підприємству Київська лісова науково-дослідна станція , що дає підстави вважати, що земельна ділянка, на момент прийняття спірних рішень, перебувала у комунальній власності. Відповідачем-2 також заявлено про пропуск строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2017 позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 року № 588-31-XXIV Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС , яким виведено земельну ділянку площею 1,2 га Першотравневого лісництва ДП Київська лісова науково-дослідна станція квартал 150, виділ 15 із Державного лісового фонду та передано її до земель запасу селищної ради. Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 року № 613-32-ІУ Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП Лакі в сел. Гостомель . Визнано недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367, укладений 01.10.2004 року між Гостомельською селищною радою та приватним підприємством Лакі , який зареєстровано у Ірпінському міському відділі земельних ресурсів за № 99 (з усіма змінами). Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України (01088, м. Київ, вул Грушевського, 12/2) з чужого незаконного володіння Приватного підприємства Лакі (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 55, код 30226482) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,2 га з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367, що розташована за адресою: сел. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 1-б. Стягнуто з Гостомельської селищної ради на користь Прокуратури Київської області 3 200,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з Приватного підприємства Лакі на користь 11 662,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 у справі № 911/2032/17 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 01.03.2018 рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 у справі № 911/2032/17 скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили доводів та доказів, представлених учасниками по справі й не встановили: хто саме, на підставі яких норм відповідного законодавства або правовстановлюючих документів, виданих відповідно до такого законодавства, був постійним користувачем земельної ділянки на момент прийняття спірних рішень, чи було таким постійним користувачем Державне підприємство Київська лісова науково-дослідна станція , якщо так - на підставі яких норм відповідного законодавства або правовстановлюючих документів, виданих відповідно до такого законодавства; чи був такий постійний користувач взагалі; з урахуванням цього у кого мала вилучатися земельна ділянка з відповідним припиненням права постійного користування та чи мала вилучатися взагалі, особливо з врахуванням положень ч.4 ст.6 ЛК у відповідній редакції, згідно якої надання земельних ділянок лісового фонду в тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів; з урахуванням наведеного, в якій власності, державній чи комунальній, мала перебувати земельна ділянка на момент звернення прокурора з позовом за умови відсутності першого оскаржуваного рішення, яким земельна ділянка переведена до земель запасу селищної ради, а отже, хто є належним позивачем по даній справі.

За висновками Верховного Суду детальному дослідженню підлягають доводи прокурора, що спірні рішення прийнято Гостомельською селищною радою всупереч приписів чинного законодавства без розробки проекту землеустрою та без проведення землевпорядної експертизи, а також заперечення відповідачів на ці доводи.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.07.2018 в задоволені позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено повністю.

Вказане рішення мотивовано тим, що спірна земельна ділянка знаходилася в межах населеного пункту Гостомель та відносилася до земель лісогосподарського призначення (лісового фонду), а в силу приписів ст..ст. 16, 42 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних рішень) надання таких земель у тимчасове користування з переведенням в категорію нелісових належало до повноважень селищних і сільських Рад народних депутатів, а отже їх розпорядником була Гостомельська сільська рада, яка й здійснила переведення земельної ділянки до іншої категорії земель для використання у рекреаційних цілях за згодою державного органу лісового господарства - Київської ЛНДС. Оскільки спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, розпорядження нею не входить до повноважень Кабінету Міністрів України, а отже позов у даній справі заявлено прокурором в інтересах неналежного позивача.

Не погодившись із згаданим рішенням, Заступник прокурора Київської області оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 12. 20, 122, 141, 142, 149 , 186 Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України та ст. ст. 20, 50 Закону України Про землеустрій , а також ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 236, 237 ГПК України. За твердженнями апелянта, при прийнятті спірних рішень Гостомельська селищна рада не мала не меті надання спірної земельної ділянки лісового фонду у тимчасове користування на умовах оренди в порядку та на підставах, визначених у ст.ст. 9, 16 Лісового кодексу України, а намагалась застосовувати до спірних правовідносин положення Земельного кодексу України щодо припинення у постійного лісокористувача права постійного користування на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення з подальшою зміною її категорії і цільового призначення та надання в оренду на підставі Закону України Про оренду землі для здійснення будівництва в кінцевому випадку багатоквартирної житлової забудови. При цьому, апелянт стверджував, що матеріали справи не містять доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель комунальної власності в межах населеного пункту й ним в позовній заяві чітко визначено та обґрунтовано пред`явлення позову на підставі ст. 113 Конституції України, ст. ст. 13, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 19, 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України виключно Кабінет Міністрів України має право розпоряджатись земельними ділянками лісогосподарського призначення без визначення площі таких земель.

В наданих апеляційному суду додаткових поясненнях відповідач-2 стверджував про безпідставність апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що позивачем не наведено обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів на підтвердження того факту, що Кабінет Міністрів України, до повноважень якого відноситься організація державного контролю за використанням та охороною земель, протягом 13 років з моменту спірних правовідносин не міг довідатись про порушення свого цивільного права. За твердженнями відповідача-2, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту Гостомель, докази на підтвердження чого було долучено до матеріалів справи, відповідно селищна рада діяла в межах чинного законодавства та мала необхідний обсяг повноважень на припинення права постійного користуванням та розпорядження спірною земельною ділянкою. При цьому, оскільки згадана земельна ділянка була площею, меншою ніж 10 гектарів, Кабінет Міністрів України в даному випадку був не вправі приймати рішення про вилучення цієї земельної ділянки.

За змістом наданих апеляційному суду додаткових заперечень відповідач-1 також стверджував про безпідставність апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. На переконання відповідача-1, розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2 га не відносилось до повноважень Кабінету Міністрів України, а належало до повноважень Гостомельської селищної ради відповідно до п. 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), що в своєю чергу свідчить, що оскаржувані у даній справі рішення було прийнято з дотриманням чинного законодавства, відтак всі похідні спірні рішення щодо розпорядження земельною ділянкою є законними. Відповідач-1 також зазначив, що держава в особі Кабінету Міністрів України, а також ДП Київська лісова науково-дослідна станція було відмово про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення через утворені Кабінетом Міністрів України органи, а саме Ірпінський міський відділ земельних ресурсів, обласний центр з охорони пам`яток історії, археології та мистецтва управління культури Київської обласної державної адміністрації, Державне управління екології та природних ресурсів в Київській області, які надавали висновки про погодження проектів землеустрою ще в липні - серпні 2004.

В наданих апеляційному суду поясненнях прокурор акцентував увагу на тому, що суд першої інстанції, оцінюючи подані прокурором матеріали лісовпорядкування, мав застосувати до спірних правовідносин положення ст. ст. 94, 96 Лісового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), ч. 2 ст. 83, п.п. г , е ч. 4 ст. 84, 92 Земельного кодексу України, Інструкцію про порядок створення і розмежування лісових карт, затверджену Державним комітетом СРСР по лісовому господарству, а також правові висновки Верховного Суду України у наведених прокурором справах. За твердженнями прокурора, питання припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою державної форми власності лісового фонду та зміни її цільового призначення станом на 2004 в порядку ст. ст. 20, 141, 142 Земельного кодексу України мала право вирішувати виключно Київська обласна державна адміністрація.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2020 рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2018 року по справі №911/2032/17 скасовано. Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України залишено без розгляду на підставі п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при зверненні з даним позовом прокурором невірно обрано орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, оскільки в силу ст. 49 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України не уповноважено на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності площею меншою, ніж 10 га. За висновками апеляційного суду, в порушення приписів ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор в позові не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також не довів виключних правових підстав для представництва.

Постановою Верховного Суду від 26.08.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 у справі № 911/2032/17 скасовано. Справу № 911/2032/17 направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд виходив з того, що процедура, передбачена абз. 3, 4 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено повноваження з такого захисту. Тобто, залишення позову прокурора без розгляду після відкриття провадження у справі стосується виключно випадків, коли прокурор правильно визначив орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах в обраний прокурором спосіб, проте не підтвердив наявності підстав для представництва інтересів держави в особі цього органу в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру . Оскільки повноваження органів влади, зокрема, й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. За висновками Верховного Суду, в даному випадку суд апеляційної інстанції встановив, що визначений прокурором позивач - Кабінет Міністрів України не мав повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, тобто не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах. Однак встановлення судом обставин звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, тобто особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, має процесуальним наслідком відмову у задоволенні відповідного позову, а не залишення позову прокурора без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

В судове засідання апеляційної інстанції 13.04.2021 з`явилися представники прокуратури, відповідачів 1 та 2, представники позивача та третьої особи не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали суду про оголошення перерви, яку за наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення отримано уповноваженим представником позивача 05.04.2021 та згідно даних з офіційного сайту Укрпошти за штрих-кодовим ідентифікатором 0411634107525 уповноваженим представником третьої особи - 06.04.2021.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасника справи або його представника було належним чином повідомлено про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 13.04.2021 представники позивача та третьої особи, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи та за наявності клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цих учасників за наявними у справі матеріалами.

Представник прокуратури в даному судовому засіданні в судових дебатах підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Представники відповідачів 1 та 2 в даному судовому засіданні в судових дебатах заперечили доводи апеляційної скарги, просили не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідачів 1 та 2, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, рішенням Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 №588-31-ХХІV Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС виведено земельну ділянку площею 1,2 га Першотравневого лісництва ДП Київська лісова науково-дослідна станція (далі - Київська ЛНДС) квартал 150, виділ 15 із державного лісового фонду та передано її до земель запасу селищної ради для рекреаційного використання з подальшою передачею ПП Лакі для будівництва культурно-оздоровчого комплексу.

Рішенням Гостомельської селищної ради від 06.07.2004 №566-30-ХХІV надано дозвіл ПП Лакі на складання проекту відведення земельної ділянки для будівництва культурно-оздоровчого комплексу з кафе площею 1,2 га в смт Гостомель.

В подальшому, рішенням Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 № 613-32-ІV Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП Лакі в сел. Гостомель вилучено з земель запасу Гостомельської селищної ради земельну ділянку площею 1,2 га, затверджено проект відведення земельної ділянки та передано її в оренду строком на 49 років ПП Лакі для будівництва культурно-оздоровчого комплексу.

На підставі згаданого рішення, 01.10.2004 між Гостомельською селищною радою та ПП Лакі укладено договір оренди землі, який зареєстровано в Ірпінському міському відділі земельних ресурсів за № 99 (надалі Договір оренди). В подальшому, на підставі додаткових угод до Договору оренди вносились зміни від 27.10.2005, від 23.03.2006, від 02.03.2009, від 30.11.2010, від 11.03.2011, від 19.11.2011.

Рішенням виконавчого комітету Гостомельської селищної ради від 04.03.2009 № 42 земельній ділянці присвоєно адресу: вул. Леніна, 1-б (нова назва вулиці - Свято-Покровська).

Відповідно до умов Договору оренди (зі змінами) земельну ділянку площею 1,2 га по вул. Свято-Покровська, 1-б передано в оренду ПП Лакі строком на 49 років для будівництва культурно-оздоровчого комплексу, цільове призначення - землі рекреаційного призначення.

На момент виникнення спірних правовідносин Лісовий та Земельний кодекси України у відповідних редакціях, містили норми, які передбачали переважне застосування до спірних правовідносин Лісового кодексу України як спеціального нормативного акту порівняно із загальними нормами Земельного кодексу України. На час прийняття спірних рішень селищної ради діяли редакції Лісового кодексу України від 27.11.2003 та Земельного кодексу України від 12.05.2004.

За приписами ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України земельні, водні та гірничі відносини, а також відносини щодо охорони, використання і відтворення рослинного і тваринного світу, в частині, не врегульованій цим Кодексом, регулюються відповідним законодавством України.

В свою чергу, положеннями ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України передбачалось, що земельні відносини, які виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, оскільки положення Земельного кодексу України регулюють правовідносини щодо всіх земельних ділянок в Україні, приписи Лісового кодексу України - лише правовідносини щодо земельних ділянок лісового фонду, першочерговим підлягає застосуванню до спірних правовідносин Лісовий кодекс України в редакції від 27.11.2003 порівняно з Земельним кодексом України в редакції від 12.05.2004. Положення цього кодексу в редакції, чинній станом на момент прийняття спірних рішень селищної ради та укладання Договору оренди між відповідачами, правомірно взято судом першої інстанції до уваги під час перевірки законності спірних правовідносин.

Відповідно до ст.6 Лісового кодексу України усі ліси в Україні є власністю держави; від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України; яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства, ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів в порядку, визначеному цим Кодексом.

За змістом п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 16 Лісового кодексу України до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить: 1) надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; 2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування, яким за визначенням і є оренда (ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України у відповідній редакції), провадиться без їх вилучення у постійних користувачів в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 42 Лісового кодексу України переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Переведення лісових земель до нелісових у цілях, пов`язаних із веденням лісового господарства, спеціальним використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, здійснюється з дозволу відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за погодженням з відповідними державними органами охорони навколишнього природного середовища. (ст. 43 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 44 Лісового кодексу України у разі переведення земельних ділянок з лісового фонду до інших категорій земель та передачі їх у власність або надання у користування для потреб, не пов`язаних з веденням лісового господарства, органи, які приймають таке рішення, одночасно вирішують питання про збереження або вирубування дерев і чагарників і про порядок використання одержаної при цьому деревини.

Таким чином, вищевказаними нормами встановлено, що надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування, зокрема, в оренду, що має місце в даному випадку, переведення лісових земель до нелісових та переведення лісових земель до інших категорій відносилось до відання саме селищних і сільських Рад народних депутатів, отже, законним розпорядником була саме Гостомельська селищна рада.

Усі ліси на території України згідно ч. 1 ст. 4 Лісового кодексу становлять її лісовий фонд.

За змістом ч. 1 ст. 5 Лісового кодексу України землі лісового фонду поділяються на: а) лісові: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо; б) нелісові: зайняті спорудами, пов`язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Усі ліси, а також лісові та нелісові землі на території України в силу зазначених ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Лісового кодексу України положень становили її лісовий фонд, отже переведення лісових земель до нелісових не передбачало їх виведення з державного лісового фонду взагалі та передання, в тому числі, до земель запасу селищних чи сільських рад.

Як встановлено матеріалами справи, спірна земельна ділянка знаходилась в межах населеного пункту Гостомель, що підтверджується інформацією виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 20.03.2017 №34, фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 150, виділу 15 та межами спірної земельної ділянки, а також матеріалами лісовпорядкування ДП Київська лісова науково-дослідна станція 2003-2005 років.

Першим рішенням (від 22.07.2004 № 588-31-ХХІV) Гостомельська селищна рада, розглянувши звернення ПП Лакі , враховуючи погодження Київської ЛНДС на переведення земельної ділянки до земель запасу Гостомельської селищної ради, інші додані матеріали, керуючись ст. 42 Лісового кодексу України, Земельним кодексом України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , вирішила вивести спірну земельну ділянку із Державного лісового фонду та передати до земель запасу селищної ради для рекреаційного використання з подальшою передачею ПП Лакі для будівництва культурно-оздоровчого комплексу, відведення земельної ділянки провести відповідно до чинного законодавства за участю працівників Київської ЛНДС з обов`язковим відшкодуванням збитків землекористувача і втрат лісогосподарського виробництва.

З урахуванням приписів ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка до прийняття вищевказаного рішення входила до лісового фонду - лісових земель, у разі необхідності її використання для рекреаційних цілей, можливим було її переведення до нелісових земель того ж лісового фонду, тобто, без виведення з державного лісового фонду та без передання до земель запасу селищної ради, у тому числі.

Такі дії передбачено ч. 1 ст. 42, ст. 43 Лісового кодексу України, в залежності від цілей використання: пов`язаних із веденням лісового господарства, спеціальним використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду чи не пов`язаних. І лише, якщо переведення відбувається для використання у цілях, пов`язаних із веденням лісового господарства, спеціальним використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду, воно здійснюється з дозволу відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за погодженням з відповідними державними органами охорони навколишнього природного середовища.

У спірних правовідносинах переведення здійснювалось для рекреаційного використання - будівництва культурно-оздоровчого комплексу, тобто, для використання в цілях, не пов`язаних із веденням лісового господарства, спеціальним використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду, тобто не потребувало дозволу та віднесено до компетенції відповідача-1, оскільки за висновками суду згідно з ст. 42 Лісового кодексу України селищна рада, на той момент, була уповноваженим органом на надання земельних ділянок у користування, згідно з п.п. 1, 2 ст. 16 Лісового кодексу України.

Проте, за результатами аналізу змісту рішення селищної ради та погоджувальних документів, на підставі яких воно прийнято, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що цим рішенням вчинено дії, передбачені ч. 2 ст. 42, ст. 44 Лісового кодексу України - переведення земельних ділянок з лісового фонду до інших категорій земель та передача їх у власність або надання у користування для потреб, не пов`язаних з веденням лісового господарства, за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, що підтверджується змістом рішення: відведення провести за участю працівників Київської ЛНДС з обов`язковим відшкодуванням збитків землекористувача і втрат лісогосподарського виробництва та листа-погодження Київської ЛНДС від 19.04.2004 № 86.

Крім цього, слід зазначити, що в матеріалах справи наявна копія листа № 86 від 19.04.2004 за підписом директора Київської лісової науково-дослідної станції, відповідно до якого не має заперечень проти передачі земельної ділянки в кварталі 150 виділ 15 Першотравневого лісництва Київської ЛНДС площею 1,2 га до земель запасу Гостомельської селищної ради.

Листом Київської ЛНДС від 26.05.2004 №04-87/80 також надано згоду не на переведення лісових земель до нелісових, а саме, на передачу спірної земельної ділянки з лісового фонду до інших категорій земель із прямою вказівкою на ст. 44 Лісового кодексу України, що визначає, в даному випадку, правову природу відносин, які склались в зв`язку із прийняттям спірного рішення.

При цьому, зміст документів, які надано як погодження спірного рішення селищної ради Київською ЛНДС та їх обсяг дає підстави вважати, що вони за своєю правовою природою є згодою відповідного державного органу лісового господарства на переведення земельної ділянки з лісового фонду, а не згодою землекористувача на вилучення такої земельної ділянки у нього.

Як вище згадувалось, усі ліси в Україні згідно ст. 6 Лісового кодексу України (у відповідній редакції) є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства, Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду в постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду в тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів в порядку, визначеному цим Кодексом.

З огляду на наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 № 588-31-ХХІV прийнято уповноваженим органом місцевого самоврядування у передбаченому порядку та з визначених лісовим законодавством підстав.

З приводу доводів прокурора про те, що рішення Гостомельської селищної ради від 22.07.2004 №588-31-ХХІV про виведення спірної земельної ділянки із земель Державного лісового фонду не відповідає положенням глави 22 Земельного кодексу України, адже такої процедури припинення права на земельну ділянку як виведення не визначено чинним законодавством, слід зазначити, що вищезгаданим рішенням вчинено переведення земельних ділянок з лісового фонду до інших категорій земель, що за висновками суду відбулось відповідно до вимог лісового господарства. При цьому, виведення та переведення , звичайно, є різними словами, проте вони не являються різними термінами законодавства, оскільки такої процедури як виведення дійсно не передбачено, а вказані в даному контексті слова мають однорідний зміст, відповідно оскільки переведення належить до компетенції відповідача-1, суд першої інстанції правомірно відхилив твердження прокурора, що помилкове зазначення однорідних слів виведення замість вірного переведення є достатньою правовою підставою для визнання рішення, прийнятого більше 14 років тому назад, недійсним в цілому.

Як встановлено матеріалами справи іншим рішенням (від 23.09.2004 № 613-32-ІV) Гостомельська селищна рада, розглянувши звернення директора ПП Лакі , проект відведення земельної ділянки в оренду для будівництва культурно-оздоровчого комплексу, враховуючи позитивні висновки відповідних служб, висновки депутатської комісії з питань землекористування, будівництва та архітектури, керуючись ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, вирішила вилучити із земель запасу спірну земельну ділянку, затвердити проект відведення цієї земельної ділянки в оренду ПП Лакі для будівництва культурно-оздоровчого комплексу, передати її в оренду строком на 49 років ПП Лакі , укласти договір оренди, ПП Лакі використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

Оскільки, спірну земельну ділянку попереднім рішенням ради переведено з Державного лісового фонду до земель інших категорій - земель запасу, правовідносини щодо неї вже регулювались Земельним кодексом України (у чинній на той момент редакції від 12.05.2004).

За змістом ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому ст.ст. 118, 123 цього Кодексу.

Відповідно до ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам в постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок; умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України; юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради; до клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені ч.15 ст.151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування; відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання в місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки; проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

За змістом другого оскаржуваного у даній справі рішення селищної ради, його прийнято уповноваженим органом з підстав, встановлених чинним на той момент земельним законодавством, земельна ділянка перебувала у комунальній власності та передавалась з земель запасу селищної ради, відповідно твердження прокурора про те, що вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення належала, на час прийняття спірних рішень, до компетенції органів виконавчої влади й, у даному випадку, рішення про передачу відповідачу-2 земельної ділянки прийнято не уповноваженим на це органом - Гостомельською селищною радою, чим порушено право держави на спірну земельну ділянку, як безпідставні та необґрунтовані відхиляються судом.

Разом з цим, судом досліджено, хто саме й на підставі яких положень чинного законодавства або правовстановлюючих документів, виданих відповідно до такого законодавства, був постійним користувачем спірної земельної ділянки на момент прийняття спірних рішень, і чи був такий постійний користувач взагалі.

Відповідно до Статуту Державного підприємства Київська лісова науково-дослідна станція , його організовано наказом Мінлісгоспу УРСР від 24.04.1985 №92 та воно є правонаступником всіх прав та обов`язків Старопетрівської науково-дослідної станції по селекції та підвищенню продуктивності лісів, основною метою діяльності якого є розробка наукових основ ведення лісового господарства та проведення наукових досліджень з біоекології лісу та охорони навколишнього природного середовища.

Підприємство підпорядковується Українському науково-дослідному інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького Державного комітету лісового господарства України (орган управління майном).

Відповідно до спільного наказу Національної академії наук України та Держкомлісгоспу України від 05.04.2004 №111/58 з метою сприяння ефективному впровадженню в практику екологічно безпечного господарювання результатів фундаментальних наукових досліджень, пов`язаних з вирішенням лісівничих проблем, Українському науково-дослідному інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького надано статус подвійного підпорядкування Держкомлісгоспу України та Національній академії наук України.

За змістом ч.ч. 1-4 ст. 20 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970, відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768 (в редакції, чинній станом на момент прийняття спірних рішень) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, який посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, а також його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (ч. 1 ст. 126 вказаного Кодексу). Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Оскільки відповідно до зазначених вище норм право користування землею засвідчується актом, якого суду щодо Державного підприємства Київська лісова науково-дослідна станція чи інших суб`єктів, правонаступником якого воно являється, надано не було, суд позбавлено можливості встановити, що землі цьому лісогосподарському підприємству вже було надано в постійне користування, що в свою чергу свідчить про не доведення належними доказами факту, що Державне підприємство Київська лісова науково-дослідна станція було постійним користувачем спірної земельної ділянки на момент прийняття спірних рішень.

З 29.03.2006, тобто після виникнення спірних правовідносин, набрала чинності нова редакція Лісового кодексу України.

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України (в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом прокурора) ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

За приписами ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, які перебувають в комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В комунальній власності згідно ст. 9 Лісового кодексу України перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, які перебувають у державній або приватній власності. В комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

В силу приписів ст. 11 Лісового кодексу України право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Відповідно до п. 1, пп. б п. 3, абз. 3 пп. а п. 4, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 №5245-VI, цей Закон набирає чинності з 01.01.2013, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах а і б пункту 4 цього розділу; у державній власності залишаються: розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук. З дня набрання чинності цим Законом, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

З огляду на вищенаведене та враховуючи розташування спірної земельної ділянки в межах смт Гостомель, суд першої інстанції вірно зазначив, що ця земельна ділянка не може перебувати в комунальній власності, а знаходитись у державній, станом на 01.01.2013, виключно у разі: перебування її у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, чого, як вище згадувалось, прокурором не доведено, доказів надання спірної земельної ділянки в постійне користування зазначеним органам держави не надано.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності.

Таким чином, місцевий суд дійшов правомірного висновку про те, що спірна земельна ділянка перебувала в комунальній власності, відтак належним позивачем у справі мала би бути Гостомельська селищна рада

Твердження прокурора про те, що ні ДП Київська лісова науково-дослідна станція , ні Київське державне лісогосподарське об`єднання Київліс не були наділеними повноваженнями щодо надання будь-яких погоджень на вилучення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, що спростовує факт дотримання встановленого ст. ст. 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України порядку припинення землекористування, не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані.

За приписами ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття рішень) вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Юридичні особи, зацікавлені у вилучені (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об`єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо об`єктів, вилучення яких провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Севастопольської міської державної адміністрації (ч.5 ст.151 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішень)).

За змістом ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішень) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні: ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого рекреаційного призначення, крім випадків, визначених ч.5- 8 цієї статті, та у випадках, передбачених ст. 150 цього Кодексу.

Таким чином, розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,2 га не відносилось до повноважень Кабінету Міністрів України.

З приводу тверджень прокурора про те, що зміна цільового призначення земельної ділянки площею 1,2 га із земель лісового фонду на землі рекреаційного призначення здійснено спірним рішенням Гостомельської селищної ради без розробки проекту землеустрою та без проведення землевпорядної експертизи, а також того, що спірне рішення Гостомельської селищної ради №588-31-ХХІV від 22.07.2004 не містить належних картографічних зображень цієї земельної ділянки, встановлених меж земельної ділянки, що вилучається із земель лісового фонду тощо, в додатках до цього рішення наявні лише листи ДП Київська лісова науково-дослідна станція та Київського державного лісогосподарського об`єднання Київліс із зазначенням лісового кварталу та виділу, приблизної площі цієї лісової земельної ділянки, слід зазначити, що в матеріалах справи наявне рішення Гостомельської селищної ради Київської області № 588/29-ХХІV від 01.06.2004, яким надано відповідачу-2 дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування спірної земельної ділянки.

Листами Ірпінського міського відділу земельних ресурсів № 454 від 18.06.2004, Відділу містобудування та архітектури виконкому Ірпінської міської ради Київської області № 557 від 22.06.2004, Ірпінської міської санітарно-епідеміологічної станції від 21.06.2004, Обласного центру з охорони пам`яток історії, археології та мистецтва Київської обласної державної адміністрації управління культури № 3/1870 від 22.06.2004, Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області від 29.06.2004 № 06-13/4974 погоджено місце розташування спірної земельної ділянки.

Рішенням Гостомельської селищної ради від 06.07.2004 № 566-30-ХХІV погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл ПП Лакі на складання проекту відведення земельної ділянки для будівництва культурно-оздоровчого комплексу з кафе площею 1,2 га в сел. Гостомель.

На замовлення ПП Лакі Дочірнім підприємством Ірпінське регіональне земельно-кадастрове бюро розроблено Проект відведення земельної ділянки в оренду ПП Лакі для будівництва культурно-оздоровчого комплексу в межах Гостомельської селищної ради.

Крім цього, в матеріалах справи наявні висновки Ірпінського міського відділу земельних ресурсів № 565 від 29.07.2004, Відділу містобудування та архітектури виконкому Ірпінської міської ради № 721 від 28.07.2004, Головного державного санітарного лікаря м. Ірпінь № 01/02-01-319 від 13.06.2004, Обласного центру з охорони пам`яток історії, археології та мистецтва управління культури Київської обласної державної адміністрації № 11/1871 від 09.08.2004, Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області № 06-13/6228 від 12.08.2004, якими погоджено проект відведення земельної ділянки площею 1,2 га за рахунок земель Київської лісової науково-дослідницької станції Держкомлісгоспу України в кварталі 150, виділ 15 Першотравневого лісництва ПП Лакі для будівництва культурно-оздоровчого комплексу з кафе в смт Гостомель Київської області.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішень) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачами, органом по земельним ресурсам, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органом, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи подається до відповідної державної адміністрації або сільської, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Землевпорядна експертиза, за твердженнями відповідача-2, була проведена, що підтверджується висновком № 313-05, підписаним начальником відділу державної землевпорядної експертизи Держкомітету України по земельним ресурсам Тимченко П.М, проте зазначений висновок не додано до матеріалів справи.

Разом з цим, за змістом ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним, а згідно ч.2 ст. 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, а на підставі ч. 1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позов в цій частині не підлягає задоволенню в зв`язку з тим, що його заявлено в інтересах неналежного позивача - Кабінету Міністрів України, оскільки спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади смт Гостомель.

З приводу тверджень прокурора про те, що Договір оренди земельної ділянки укладено з порушенням вимог чинного на той час законодавства, оскільки орендарем набуто право користування земельною ділянкою, яка незаконно вибула із власності держави на підставі рішень, які суперечать вимогам земельного та лісового законодавства, слід зазначити, що рішенням Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 № 613-32-ІV Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП Лакі в сел. Гостомель вилучено із земель запасу Гостомельської селищної ради земельну ділянку площею 1,2 га, затверджено проект відведення земельної ділянки та передано її в оренду строком на 49 років ПП Лакі для будівництва культурно-оздоровчого комплексу.

На підставі рішення Гостомельської селищної ради від 23.09.2004 № 613-32-ІV між Гостомельською селищною радою та ПП Лакі укладено Договір оренди землі від 01.10.2014, який зареєстровано в Ірпінському міському відділі земельних ресурсів за № 99. В подальшому, на підставі додаткових угод до Договору оренди вносились зміни від 27.10.2005, від 23.03.2006, від 02.03.2009, від 30.11.2010, від 11.03.2011, від 19.11.2011.

За умовами Договору оренди (з відповідними змінами) земельну ділянку площею 1,2 га по вул. Свято-Покровська, 1-б передано в оренду ПП Лакі строком на 49 років для будівництва культурно-оздоровчого комплексу, цільове призначення - землі рекреаційного призначення.

Рішенням виконавчого комітету Гостомельської селищної ради від 04.03.2009 № 42 земельній ділянці присвоєно адресу: вул. Леніна, 1-б (нова назва вулиці - Свято-Покровська).

Рішенням Гостомельської селищної ради від 21.04.2016 № 136-7-VІІ надано дозвіл на виготовлення детального плану забудови території вищевказаної земельної ділянки площею 1,2 га для будівництва багатоповерхових житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціальної інфраструктури.

На підставі рішення Гостомельської селищної ради від 18.08.2016 № 213-11-VII розроблено технічну документацію із землеустрою з встановлення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) та земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3210945900:01:096:0367.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в реєстрі відсутні відомості щодо земельної ділянки. Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367 площею 1,2 га перебуває в комунальній власності.

Положеннями ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, на підставі ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ч. 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній станом на момент укладання спірного договору оренди) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону, є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Гостомельска селищна рада, на думку прокурора, не є належним орендодавцем спірної земельної ділянки, власником й розпорядником, оскільки вважає її земельною ділянкою державної власності, відтак відповідач-1 не може бути стороною Договору оренди, в зв`язку з цим прокурор заявляє про визнання договору недійсним. Проте, як встановлено судом, Гостомельска селищна рада була належним розпорядником спірної земельної ділянки, що знаходиться у комунальній власності.

З огляду на наведене та наявність у Гостомельскої селищної ради повноважень на надання спірної земельної ділянки в тимчасове користування, в тому числі й в оренду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що згадана вище рада є належним орендодавцем, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору оренди.

З приводу позовних вимог про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ПП Лакі спірної земельної ділянки, слід зазначити, що ці вимоги заявлено прокурором на підставі ст. 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння та обґрунтовано тим, що воля держави як власника спірного майна щодо його відчуження могла бути виражена у делегуванні цих повноважень органам виконавчої влади, відтак, здійснення Гостомельською селищною радою розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, укладання договору оренди спірної земельної ділянки не може оцінюватись як вираження волі держави, що є підставою для витребування державою її майна.

Проте, як встановлено судом, на момент прийняття спірних рішень повноваження щодо розпорядження землями було надано органам місцевого самоврядування, отже Гостомельска селищна рада діяла в межах своїх повноважень. Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в комунальній власності, власником є територіальна громада смт Гостомель, на користь якої і може витребовуватись ця земельна ділянка за наявності достатніх правових підстав, відтак позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки на користь держави не підлягають задоволенню як безпідставні та необґрунтовані.

З огляду на наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсними рішень Гостомельської селищної ради : від 22.07.2004 №588-31-XXIV Про передачу до земель запасу земельної ділянки Першотравневого лісництва Київської ЛНДС , від 23.09.2004 № 613-32-ІV Про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду ПП Лакі в сел. Гостомель , визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367, укладеного між Гостомельською селищною радою та приватним підприємством Лакі , а також витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 1,2 га з кадастровим номером 3210945900:01:096:0367 вартістю 670 800 ,00 грн. за адресою: сел. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 1-б, отже в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

З приводу пропуску строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог, слід зазначити, що цивільним законодавством встановлено певні часові обмеження примусового захисту цивільного права.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Положеннями ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вищезгаданої норми закону позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В зв`язку з встановленням обставин відсутності порушених прав позивача та відмовою у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оскільки в судовому засіданні 13.04.2021 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, а суддя Тищенко О.В. з 19.04.2021 по 21.04.2021 включно перебувала у відпустці, повний текст постанови підлягає підписанню після виходу цієї судді з відпустки.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2018 у справі № 911/2032/17 - без змін.

Матеріали справи № 911/2032/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 22.04.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала