Постанова

від 13.09.2018 по справі 910/4639/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2018 р. Справа№ 910/4639/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Трейд-Сервіс

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2018

у справі № 910/4639/18 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, Управління освіти Луцької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Трейд-Сервіс

про стягнення 55 188,00 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ :

Перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури (надалі - прокурор) в інтересах держави в особі Луцької міської ради (надалі - позивач-1), Управління освіти Луцької міської ради (надалі - позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Трейд-Сервіс (надалі - ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс , відповідач) про стягнення 55 188,00 грн штрафу, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №УО 32-07 від 14.07.2017 щодо поставки позивачеві-2 товару на загальну суму 183 960,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2018 у справі №910/4639/18 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс на користь Управління освіти Луцької міської ради штраф у розмірі 55 188,00 грн, стягнуто з ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс на користь Прокуратури Волинської області судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач впродовж дії договору свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав, чим допустив порушення, за яке відповідно до умов п. 8.4. договору передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 30% вартості невиконаного зобов'язання; відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язання щодо поставки товару та не спростовано заявлених позовних вимог; у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору поставки завдано шкоди інтересам держави, яка зобов'язана забезпечити дитині право на охорону здоров'я, на безпечні умови для її життя і здорового розвитку, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність у відповідача обов'язку сплатити штрафні санкції, відповідно до умов договору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач наголошував на тому, що судом безпідставно було прийнято позовну заяву до розгляду з огляду на необґрунтованість представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Луцької міської ради за даним позовом; в порушення норм процесуального права судом розглянуто справу у спрощеному провадженні та відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в загальному порядку; судом не було надано оцінку усім доказам у справі, які у своїй сукупності підтверджують відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, зокрема, не враховано, що заявка позивача-2 не містила відомостей щодо адрес місць поставки та уповноважених осіб на отримання товару, а надані відповідачем вимога, рахунки на оплату, видаткові накладні та товаро-транспортна накладна підтверджують факт поставки товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2018 у справі №910/4639/18, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.09.2018, встановлено Першому заступнику керівника Луцької місцевої прокуратури, Луцькій міській раді, Управлінню освіти Луцької міської ради строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Луцька місцева прокуратура скористалася правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, прокурор наголошував на безпідставності доводів апелянта про недоведеність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Луцької міської ради, оскільки остання є органом, уповноваженим здійснювати захист порушених інтересів територіальної громади у вказаних спірних правовідносинах, якій підпорядковується Управління освіти Луцької міської ради, а нараховані штрафні санкції мають бути стягнуті до місцевого бюджету.

Також прокурор зазначив про правильність висновків суду щодо невиконання відповідачем впродовж дії договору своїх зобов'язань з поставки товару, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з останнього штрафу відповідно до умов п. 8.4. договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2018 у справі №910/4639/18 відкладено на 10.09.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2018, у порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, у розгляді справи №910/4639/18 оголошено перерву до 13.09.2018.

В судове засідання позивач-1 явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача-1, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за його відсутності.

У судовому засіданні представники відповідача вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача-2 та прокурор вимоги апеляційної скарги не визнали, доводи, на яких вона ґрунтується вважають безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просили залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора, представників позивача-2 та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим господарським судом, що 28.05.2017 Управлінням освіти Луцької міської ради в електронній системі публічних закупівель Prozorro було розміщено оголошення про проведення закупівлі товару (мила) за процедурою відкритих торгів.

Згідно протоколу засідання тендерного комітету щодо визначення переможця на закупівлю від 26.06.2017 найбільш економічно вигідною було визнано пропозицію ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс (т. 1, а.с. 25, зворот).

14.07.2017 між Управлінням освіти Луцької міської ради (у тексті договору - покупець) та ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс (у тексті договору - постачальник) було укладено договір поставки №УО 32-07 (надалі - договір), відповідно до п. 2.1 якого постачальник зобов'язується передати (постачати) у визначені строки покупцеві товари, визначені у специфікації, а покупець зобов'язується прийняти вказані товари і оплатити їх на умовах і в порядку, визначених договором.

Постачальник забезпечує поставку товарів власними або залученими силами та засобами у відповідності до умов цього договору та актів законодавства (п. 2.3 договору).

Згідно з п. 4.1 договору ціна договору становить 184 140,00 грн, в тому числі з ПДВ 30 690,00 грн згідно зі Специфікацією.

У Специфікації до договору сторони визначили найменування предмету закупівлі: мило рідке Бджілка у кількості 12600 шт. на загальну суму 154 980,00 грн з ПДВ, мило Дитяче у кількості 241500 шт. на загальну суму 28 980,00 грн з ПДВ.

В подальшому між сторонами укладено додаткові угоди до договору, а саме, додаткова угода №1 від 14.07.2017, згідно якої внесено зміни до п. 4.1 договору щодо ціни договору, яка становить 183 960,00 грн, та додаткова угода №2 від 19.07.2017, якою внесено зміни до п.6.1 договору щодо строку поставки товару.

Так, сторони обумовили, що строк поставки (передачі) товарів покупцеві становить 3 робочі дні з дня отримання постачальником замовлення на відповідний товар протягом строку дії договору.

Відповідно до п. 6.2. договору замовлення може бути передано постачальнику:

- у письмовій формі особисто (під розпис представника постачальника) або надіслане поштою (кур'єром) на адресу: вул. Борщагівська, 154, офіс 406;

- телефонограмою за номером телефону (044)5030988;

- телефаксом за номером телефону (044)5030988;

- електронною поштою на email 36283@ukr.net.

У замовленні, яке передається постачальникові, зазначається найменування (номенклатура) товару згідно з Додатком 1 та необхідна його кількість (п. 6.3. договору).

Пунктом 6.4. договору встановлено, що місце поставки (передачі) товарів: 43000, Україна, Волинська область, м. Луцьк, навчальні заклади.

Згідно з п. 6.6. договору датою поставки товару вважається дата прийняття товару покупцем за кількістю та якістю, що підтверджується підписаною сторонами відповідною видатковою накладною.

Оплата поставленого та прийнятого в установленому порядку товару здійснюється покупцем протягом 30 календарних днів після підписання сторонами наступних документів. Зокрема, до рахунка на оплату додаються: накладні на поставлений товар та підписані в установленому порядку уповноваженим представником покупця в місті поставки, документи, які підтверджують якість товару (п.п. 5.1., 5.2 договору).

За відмову від виконання зобов'язань за цим договором (крім випадків відмови від зобов'язання у зв'язку із застосування оперативно-господарських санкцій) зі сторони, яка допустила порушення, стягується штраф у розмірі тридцять відсотків вартості невиконаного зобов'язання (п. 8.4.4. договору).

Відповідно до п. 12.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Згідно з п. 14.3 договору після підписання цього договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу, але можуть враховуватися при тлумаченні умов цього договору. Тендерна документація і тендерна пропозиція переможця процедури закупівлі, інші документи, пов'язані з проведенням процедури закупівлі, за результатами якої укладено цей договір , застосовуються сторонами для тлумачення умов цього договору в установленому порядку.

За доводами прокуратури, у зв'язку з необхідністю отримання товару 07.09.2017 Управлінням освіти Луцької міської ради на електронну пошту ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс (email 36283@ukr.net) було направлено відповідне замовлення, що підтверджується витягом з електронної пошти Управління (а.с. 26, т. 1).

Цією ж датою на адресу відповідача, вказану у п. 6.2 договору (вул. Борщагівська, 154, кв. 406), було направлено письмове замовлення №16-1-12/1998 від 07.09.2017, отримання якого, за твердженням прокурора, підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 20.09.2017 (а.с. 27-29, т 1).

Листом вих. № 258/7 від 20.09.2017 відповідач повідомив Управління освіти Луцької міської ради про необхідність надання замовлення із зазначенням адрес доставки і контактних осіб, які відповідальні за прийняття товару по кожному місцю поставки (а.с. 30, т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що 05.10.2017 Управлінням освіти Луцької міської ради було оформлено повторне замовлення №16.6-29/282 та направлено на адресу відповідача, про що свідчить опис вкладення у цінний лист від 05.10.2017 (а.с. 31-33, т. 1).

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та витягу з офіційного веб-сайту Державного підприємства Укрпошта вказане поштове відправлення було вручено відповідачеві 20.10.2017 (а.с. 34-35, т. 1).

У листі ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс , який було адресовано позивачеві-2, відповідач вказав на те, що отримав від Управління освіти Луцької міської ради неналежним чином оформлене замовлення, а саме, чотири чистих аркуші без зазначення адрес навчальних закладів, у які необхідно здійснити поставку та відповідальних осіб за прийняття товару (а.с. 36, т. 1).

З метою досудового врегулювання спору, позивач-2 звернувся до відповідача з претензією №16-1-12/2603 від 02.11.2017, у якій вимагав сплатити пеню за невиконання умов договору №УО-32-07 від 14.07.2017 (а.с. 37-38, т. 1).

Однак, за твердженням прокурора, дана претензія була повернута на адресу Управління освіти Луцької міської ради у зв'язку зі зміною адреси відповідача.

Разом з тим, будь-які повідомлення про зміну адреси ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс в порядку, визначеному п.п. 14.4-14.5 договору, на адресу Управління освіти Луцької міської ради не надходили.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку прокуратури, виконанням відповідачем умов договору №УО 32-07 від 14.07.2017, оскільки незважаючи на неодноразові звернення позивача-2 з листами (замовленнями), товар до навчальних закладів міста Луцьк поставлено не було, що стало підставою для нарахування відповідачеві штрафу, передбаченого п. 8.4. договору у розмірі 55 188,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між позивачем-2 та відповідачем в ході виконання даного договору, місцевий господарський суд правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України (надалі - ГК України), одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 ЦК України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс та Управлінням освіти Луцької міської ради вищевказаного договору було спрямоване, зокрема, на отримання останнім товару та відповідного обов'язку відповідача здійснити його поставку своєчасно та у повному обсязі позивачеві до місця поставки, визначеного умовами договору.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку з необхідністю поставки товару (рідке мило Бджілка та тверде мило Дитяче) до навчальних закладів м. Луцька, на виконання умов договору №УО 32-07 від 14.07.2017 Управлінням освіти Луцької міської ради неодноразово направлялись відповідачеві засобами поштового зв'язку та електронною поштою відповідні замовлення №16-1-12/1998 від 07.09.2017 та №16.6-29/282 від 05.10.2017 для здійснення поставки необхідних товарів.

При цьому, колегією суддів враховані заперечення апелянта щодо отримання будь-яких заявок електронною поштою, а також заявки №16-1-12/1998 від 07.09.2017.

Водночас, відповідач не заперечує щодо отримання ним заявки №16.6-29/282 від 05.10.2017, однак, вважає, що така заявка є неналежним чином оформленою, оскільки не містить адрес навчальних закладів, у які необхідно здійснити поставку та контактних осіб, які відповідальні за прийняття товару по кожному місцю поставки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів встановила, що 07.09.2017 Управлінням освіти Луцької міської ради на вказану у п. 6.2.4 договору електронну пошту ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс (email 36283@ukr.net) було направлено відповідне замовлення, що підтверджується витягом з електронної пошти Управління (а.с. 26, т. 1).

Посилання апелянта на те, що такий лист було направлено з невідомої йому електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 від користувача на ім'я ОСОБА_2 та відсутність будь-яких доказів про пов'язаність вищевказаної особи з Управлінням освіти Луцької міської ради, колегією суддів відхиляються як безпідставні, з огляду на те, що умовами договору не було визначено електронної адреси позивача-2, з якої повинні були відправлятись замовлення на поставку товару, а крім того, з протоколу засідання тендерного комітету щодо визначення переможця на закупівлю від 26.06.2017 (т. 1, а.с. 25, зворот) вбачається, що ОСОБА_2 обіймала посаду головного спеціаліста відділу кадрово-методичного забезпечення Управління освіти та одночасно була головою тендерного комітету, яким приймалось рішення про укладення договору з відповідачем.

Матеріали справи також свідчать про те, що 18.09.2017 на адресу відповідача, вказану у п. 6.2.1 договору (вул. Борщагівська, 154, кв. 406), було направлено поштове відправлення, отримання якого підтверджується рекомендованим повідомленням про його вручення 20.09.2017 (а.с. 29, т. 1). Проте, колегія суддів зазначає, що встановити факт направлення згідно даного відправлення саме письмового замовлення №16-1-12/1998 від 07.09.2017 є неможливим з огляду на відсутність опису вкладення до цінного листа та наявність заперечень зі сторони відповідача щодо отримання такого замовлення.

Разом з тим, у претензії-вимозі вих. №29/05 від 29.05.2018 (а.с. 113, т. 1), адресованій позивачеві-2, відповідач визнає, що у вересні 2017 року на адресу ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс від Управління освіти Луцької міської ради надійшло поштове відправлення, в якому була вкладена заявка, яка не була оформлена належним чином, тобто без зазначення адрес та відповідальних на отримання товару осіб, на що відповідачем 20.09.2017 було складено лист вих. № 258/7 від 20.09.2017, яким останній просив скласти належним чином оформлений документ (замовлення) із зазначенням усієї необхідної інформації (а.с. 30, т. 1).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Управлінням освіти Луцької міської ради на адресу відповідача, вказану у п. 6.2.1 договору (вул. Борщагівська, 154, кв. 406), було направлено заявку №16.6-29/282 від 05.10.2017, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з відбитком поштового штемпеля від 05.10.2017 (а.с. 31-33, т. 1).

Як було зазначено вище, отримання такої заявки відповідачем не заперечується, а також підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та витягом з офіційного веб-сайту Державного підприємства Укрпошта , згідно якого вказане поштове відправлення було вручено відповідачеві 20.10.2017 (а.с. 34-35, т. 1).

Доводи відповідача про неналежне оформлення заявки №16.6-29/282 від 05.10.2017 та відсутність у зв'язку з цим підстав для здійснення поставки товару на виконання умов договору, правомірно відхилені судом першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до умов договору сторони погодили, що у замовленні, яке передається постачальникові, зазначається найменування (номенклатура) товару згідно із Додатком 1 та необхідна його кількість; місцем поставки (передачі) товарів є: 43000, Україна, Волинська область, м. Луцьк, навчальні заклади (п.п. 6.3, 6.4. договору).

При цьому, згідно з п. 14.3 договору сторони визначили, що після підписання цього договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, можуть враховуватися при тлумаченні умов цього договору. Тендерна документація і тендерна пропозиція переможця процедури закупівлі, інші документи, пов'язані з проведенням процедури закупівлі, за результатами якої укладено цей договір, застосовуються сторонами для тлумачення умов цього договору.

Так, з гарантійних листів ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс щодо поставки та надання супутніх послуг від 15.06.2017 (а.с. 23-24, т. 1) вбачається, що відповідач гарантував поставку товару до дошкільних навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, спеціалізованих та спортивних шкіл у місці Луцьк шляхом його транспортування до місця поставки, охорони, розвантаження та передачі.

У гарантійному листі щодо поставки товару були також вказані адреси та номери телефонів навчальних закладів, у які відповідач зобов'язувався здійснити поставку товару.

Таким чином, зважаючи на умови договору, які не містять вимог до оформлення замовлення в частині необхідності визначення осіб відповідальних за отримання товару, а також беручи до уваги гарантійний лист відповідача, яким встановлено відповідний перелік закладів із зазначенням їх адрес та номерів телефонів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у відповідача підстав для відмови позивачеві-2 у здійсненні поставки товару на виконання умов договору за отриманою 20.10.2017 заявкою №16.6-29/282 від 05.10.2017.

Водночас, доводи апелянта про те, що умовами договору було визначено здійснення поставки товару за замовленням, а не за заявкою, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки в даному контексті вказані поняття є синонімами і не впливають на зміст та призначення такого документу, а крім того, як вбачається з листів самого відповідача, ним вимагалось надання саме заявки на поставку товару (а.с. 30, 36, т. 1)

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 6.1. договору, в редакції додаткової угоди №2 від 19.07.2017, сторони передбачили, що строк поставки (передачі) товарів покупцеві становить 3 робочі дні з дня отримання постачальником замовлення на відповідний товар протягом строку дії договору.

Згідно з ч. 4 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ані протягом 3 робочих днів з дня отримання замовлення (до 25.10.2017), ані в подальшому впродовж дії договору (до 31.12.2017), своїх зобов'язань щодо поставки (передачі) товару не виконав.

При цьому, на переконання колегії суддів, посилання відповідача на надані ним 05.06.2018 до матеріалів справи письмові докази, а саме, претензію-вимогу вих. №29/05 від 29.05.2018, рахунки на оплату від 09.10.2017, видаткові накладні від 09.10.2017 та товарно-транспортну накладну № Р15 від 09.10.2017, які за твердженням останнього підтверджують факт поставки товару 09.10.2017, правомірно відхилені місцевим господарським судом, з огляду на наступне.

Так, у претензії-вимозі вих. №29/05 від 29.05.2018, яка була надіслана на адресу Управління освіти Луцької міської ради 02.06.2018, відповідач повідомив, що всупереч отримання неналежним чином оформленого замовлення, ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс здійснило 09.10.2018 поставку товару на адреси навчальних закладів, однак, його ніхто не прийняв. З огляду на викладене, відповідач вимагає підписати видаткові накладні та товаро-транспортну накладну, прийняти поставлений 09.10.2017 товар та сплатити вартість за рахунками-фактурами від 09.10.2017 (а.с. 112-115, т. 1).

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції Закону України № 1724-VIII від

03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

У відповідності до п. 6.6. договору сторони погодили, що датою поставки товару вважається дата прийняття товару покупцем за кількістю та якістю, що підтверджується підписаною сторонами відповідною видатковою накладною.

Дослідивши та надавши оцінку поданим відповідачем доказам, з огляду на відсутність у видаткових накладних підписів осіб, якими б засвідчувалось отримання товару або відмова у його отриманні, місцевим господарським судом правильно встановлено, що останніми не лише не підтверджується факт поставки товару 09.10.2017, а й спростовуються твердження відповідача, який у своїх поясненнях та листах повідомляв про неотримання належним чином оформлених замовлень у зв'язку з відсутністю у них адрес навчальних закладів, при цьому, у претензії-вимозі зазначає про поставку товару на адреси таких навчальних закладів.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 690 ЦК України, якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вжиття відповідачем заходів щодо спонукання позивача-2 прийняти товар, направлення відповідних вимог про прийняття товару та здійснення його оплати, а також доказів направлення позивачеві-2 протягом дії договору вищевказаних видаткових накладних для підписання.

Водночас, колегією суддів враховано, що претензія-вимога щодо здійснення оплати товару, який за доводами відповідача поставлено 09.10.2017, була направлена на адресу Управління освіти Луцької міської ради 02.06.2018 (а.с. 108-111, т. 1). При цьому, відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень, чому така вимога була направлена лише через півроку після закінчення дії договору та через вісім місяців після здійснення спірної поставки товару.

Також колегія суддів звертає увагу, що у товарно-транспортній накладній №Р15 від 09.10.2017 (а.с. 181-182, т. 1), на яку апелянт посилається, як на доказ належного виконання зі своєї сторони поставки товару, в переліку супровідних документів на вантаж відображена лише одна видаткова накладна №15 від 09.10.2017 на суму 6 735,00 грн (а.с. 132, т. 1), хоча у відомостях про вантаж зазначається вартість товару на загальну суму 183 960,00 грн.

Разом з тим, колегія вважає за необхідне зауважити, що згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 з подальшими змінами, товарно-транспортна накладна є обов'язковим первинним документом для всіх учасників списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Втім, відповідач не представив суду доказів, які б підтверджували укладення з перевізником договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом або ж оформлення заявки на таке перевезення, оплати відповідачем означеної послуги на користь перевізника - ТД Контур , а також доказів про повернення відповідачеві вантажу перевізником у зв'язку з відмовою позивача-2 від отримання товару за договором поставки.

Відповідно до положень статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У судовому засіданні 13.09.2018 представник відповідача просив врахувати відсутність вини ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс у невиконанні умов договору щодо поставки товару, разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що свідчать про вжиття останнім усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, а тому, на переконання колегії суддів, відсутність вини у порушенні зобов'язання відповідачем не доведено.

При цьому, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК України),

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення неустойки, вона має бути передбачена законом або договором.

Як вбачається з умов укладеного сторонами договору, за відмову від виконання зобов'язань за цим договором (крім випадків відмови від зобов'язання у зв'язку із застосування оперативно-господарських санкцій) зі сторони, яка допустила порушення, стягується штраф у розмірі тридцять відсотків вартості невиконаного зобов'язання (п. 8.4.4. договору).

Враховуючи викладене, з огляду на те, що відповідачем не надано суду доказів належного виконання зобов'язання щодо поставки товару на загальну суму 183 960,00 грн та не спростовано заявлених позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс на користь Управління освіти Луцької міської ради штрафу у розмірі 55 188,00 грн (183 960,00 грн х 30%).

При цьому, посилання відповідача на п. 10.4. договору, яким сторони передбачили, що у разі недосягнення останніми згоди, спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку Господарським судом Волинської області та обов'язковим для сторін є досудовий порядок вирішення спору шляхом пред'явлення претензій відповідно до ГК України та ГПК України, правомірно відхилені місцевим господарським судом, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, якими відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем-2 було дотримано досудовий порядок вирішення спору шляхом пред'явлення відповідачеві претензії №16-1-12/2603 від 02.11.2017, у зв'язку з невиконанням умов договору №УО-32-07 від 14.07.2017, про що свідчить опис вкладення у цінний лист (а.с. 37-38, т. 1).

Однак, за твердженням прокурора, не спростованим відповідачем, дана претензія була повернута на адресу Управління освіти Луцької міської ради у зв'язку зі зміною адреси відповідача.

Пунктами 14.4, 14.5 договору поставки передбачено, що сторони несуть повну відповідальність за правильність вказаних ними у договорі реквізитів та зобов'язуються своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення несуть ризик настання пов'язаних із ним несприятливих наслідків. Сторони зобов'язані письмово повідомляти одна одну про зміни своїх реквізитів (найменування, організаційно-правової форми, поштових та банківських реквізитів, телефонів, податкового статусу тощо), прийняття рішення про припинення юридичної особи, порушення справи про банкрутство тощо протягом 3 календарних днів з моменту виникнення таких змін.

Разом з тим, будь-які повідомлення про зміну адреси ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс в порядку, визначеному п.п. 14.4-14.5 договору, на адресу Управління освіти Луцької міської ради не надходили, доказів протилежного відповідачем не надано.

У даному випадку, за наявності досудового врегулювання спору, Луцькою місцевою прокуратурою пред'явлено позов до господарського суду за місцезнаходженням відповідача. При цьому, клопотання про направлення справи за підсудністю до Господарського суду Волинської області відповідачем не подавалось.

Крім того, відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду гарантується державою. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини 2 статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Також колегією суддів відхиляються доводи апелянта про недоведеність прокуратурою порушень державних інтересів з боку відповідача та наявності підстав для представництва прокурором інтересів Луцької міської ради та Управління освіти Луцької міської ради, враховуючи наступне.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 2, 3 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.

Таким чином, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до статті 5 Бюджетного Кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Нараховані штрафні санкції у зв'язку з невиконанням договору відповідачем, мають бути стягнуті до місцевого бюджету.

Порушення чинного законодавства України, що стосуються коштів місцевого бюджету підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.

Разом з тим, як правильно встановлено місцевим господарським судом, Луцькою міською радою, якій підпорядковується Управління освіти Луцької міської ради, та самим Управлінням не вжито заходів до стягнення на користь бюджету вказаної суми коштів.

Крім того, частиною 2 ст. 6 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

Статтею 20 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення визначено, що органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, власники і адміністрація навчально-виховних закладів та громадяни, які організують або здійснюють навчальні та виховні процеси, зобов'язані забезпечити для цього умови, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров'я, гігієнічне виховання відповідних груп населення та вивчення ними основ гігієни.

Приписи ст.ст. 22 та 24 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення покладають на вказані органи обов'язок утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм, створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам.

Аналогічні вимоги щодо необхідності забезпечення дітей засобами гігієни (милом) у навчальних закладах, закріплено також у пункті 3.8. Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 №63.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору поставки, завдана шкода інтересам держави, яка зобов'язана забезпечити дитині право на охорону здоров'я, на безпечні умови для її життя і здорового розвитку, тому останній зобов'язаний сплатити штрафні санкції, відповідно до умов договору.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивачем-1, як органом, уповноваженим здійснювати захист порушених інтересів територіальної громади у вказаних спірних правовідносинах та позивачем-2, як замовником за договором, який зазнав негативних наслідків у зв'язку з невиконанням таких зобов'язань, не вжито заходів з метою захисту інтересів держави, незважаючи на те, що строк дії договору закінчився ще 31.12.2017.

Вказані обставини, відповідно до ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , є підставою для захисту інтересів держави в особі Луцької міської ради та Управління освіти Луцької міської ради органами прокуратури шляхом пред'явлення даного позову.

Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності шляхом стягнення коштів на користь місцевого бюджету у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки.

При цьому, твердження апелянта про те, що у позовній заяві було визначено два позивачі, однак, в ній міститься підпис лише від одного представника позивача-1 - Луцької міської ради, колегією суддів відхиляється як безпідставне та таке, що не відповідає дійсним обставинам прави, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 24 Закону України Про прокуратуру дана позовна заява була підписана лише першим заступником керівника Луцької місцевої прокуратури.

Також необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства є доводи апелянта про те, що при зверненні з даним позовом до суду до позовної заяви не було надано довіреність або інший документ на представництво прокурором інтересів позивачів у суді.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на встановлені обставини справи, вимоги законодавства та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, Управління освіти Луцької міської ради є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що в порушення норм процесуального права, судом першої інстанції розглянуто справу у спрощеному провадженні та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в загальному позовному провадженні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 247 ГПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 1 частини 5 статті 12 ГПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з ухвали про відкриття провадження у справі від 20.04.2018, беручи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Матеріали справи свідчать, що 16.05.2018 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем було подано клопотання про розгляд справи у загальному порядку (а.с. 54, т. 1), обґрунтоване тим, що відповідач має намір брати участь у судових засіданнях через свого уповноваженого представника.

У судовому засіданні 16.05.2018 суд першої інстанції ухвалив відкласти розгляд клопотання про перехід справи у загальне позовне провадження на наступне судове засідання.

У судовому засіданні 06.06.2018 представник відповідача підтримав подане клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що заслухавши учасників справи, врахувавши обраний спосіб захисту, категорію та складність даної справи, обсяг та характер наданих доказів, а також прийнявши до уваги ціну спору, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи у загальному позовному провадженні, яке в свою чергу не містить жодних обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому, на переконання колегії суддів, в процесі розгляду справи місцевим господарським судом було прийнято, досліджено та надано оцінку усім доказам у справі, надано можливість учасникам справи в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції, подати додаткові докази та заявити відповідні клопотання.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 -IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме, стягнення з ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс на користь Управління освіти Луцької міської ради штрафу у розмірі 55 188,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 06.06.2018 у справі № 910/4639/18 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ Інтер-Трейд-Сервіс - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Трейд-Сервіс на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2018 у справі № 910/4639/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2018 у справі № 910/4639/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4639/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.09.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська